– Е, ні! Шепотілися собі про щось у святому невіданні...

– Аж не віриться...

– Ех, було та й загуло!

Від чарівних спогадів янголів огортала чорна туга по світлій минувшині. Та цю поодиноку критику надійно глушило згуртоване навколо бочок з нектаром славоспівне сонмище.

– Хвала тобі, господи!

– Усі вказівки Згори - геніальні!

– Осанна! Осанна! Осанна!

Іноді повз хмари пролітає по дорозі в раймаг необережний янгол і нараз штопором падає, завихрений надпотужною "осанною".

– А щоб ви сірки напилися!
– безсило лається янгол, пірнаючи в стратосферу.

– А щоб вам смолою пельки позаліплювало!
– свариться він.

– А щоб ви завили від мук пекельних!
– бажає бідолаха від щирої душі, тяжко гепаючись на твердь земну і ламаючи крила внаслідок невдалої вимушеної посадки.

Контингент падших янголів неухильно збільшувався. А серед земних богодухих створінь поширились реальні уявлення про істинне раювання. Біля бочок з пивом одразу побільшало нероб. Вони швидко опанували високе мистецтво славословити того, хто ух частує...

Саме в ті славословні дні Всевишній викликав на чергову оперативну нараду двох наймогутніших серед потойбічних сановників архангелів небесного теоретика, красунчика й чепуруна Гавриїла та головнокомандувача війська небесного, вкритого, мов дракон залізною лускою, усіма можливими й неможливими звитяжними відзнаками, які сучасним стратегам й не снилися, архангела Михаїла. Всевишній завжди викликав не більш як двох архангелів. З одного боку, це підкреслювало його нечувану демократичність (один проти двох!), а з другого боку, завжди забезпечувало Наймудрішому вирішальну більшість голосів, оскільки бог-отець, бог-син і бог-дух святий в його триєдиній особі незмінно голосували одностайно. Усі троє трималися твердої й непохитної віри: вони вірували у власний Геній. Само собою, усяка решта тій трійці в одній особі ввижалася викінченими придурками. Але, погодьтеся, подекуди саме придурки пречудове пасують принципові колегіальності і створюють неповторний демократичний антураж.

Та перейдемо вже від небесних пліток до конкретних справ небесної канцелярії.

– Вельмишановні панове архангели!
– гучно мовив Головуючий, відкриваючи нараду.
– 3 часів вікопомного Всесвітнього Потопу ми досягли у такій важливій ланці нашої діяльності, як змінення віри святої, незаперечних успіхів.

Архангел Михайло споважнів.

– Супермегатонними блискавками одним махом спалено міста Содом та Гоморру!
– не вгавав Гучномовець.

Головнокомандувач, з голови до ніг одягнений в нагородну луску, набундючився.

– Проведено блискучу каральну акцію під кодовою назвою "Десять покарань Єгипетських"!

Михайло з удаваною скромністю кахикнув.

– Вирізано до ноги племена хананеян, філістимлян, аморреян та інших іновірців!

Михайло грізно набурмосився і забряжчав нагородною лускою.

– Успішно завершено тисячі дрібніших, але завжди тотальних по нещадності акцій, якими всі ми можемо заслужено пишатися.

– Так точно!
– не втерпів Михайло.

– Хвала тобі, господи!
– підтримало його ревище за вікном, аж вікна задеренчали.

– Колеги! Незважаючи на ці блискучі, досі нечувані успіхи, я мушу звернути вашу увагу на один істотний недолік.

Чепурун Гаврило нараз пожвавішав.

– А саме: з відділу оборони віри святої до небесної канцелярії досі не подані точні, підрахунки нечестивців, яких ми вже встигли милосердно покарати.

Гаврило з-під довгих пухнастих вій кинув на Михайла диявольський погляд.

– До чого веде це нехлюйство?
– грізно наполіг Невгамовний.
– А ось до чого: ми послаблюємо моральний вплив на грішників. Цифра завжди вражає! А де вона?

– А я рахувати не мастак!
– насупився головнокомандувач.
– Моє діло не рахувати, а карати...

– Ой, порахую тобі ребра, Михайло!
– триєдино гримнув Незаперечний.

– Троє на одного?
– знітився архангел.
– Це не по-божому...

– Цить, вельмишановний!

– Слухаюсь!

– Панове архангели!
– вів далі Гучнопромовець, легко перекриваючи славоспіви за вікнами.
– Останнім часом ми розробили і впровадили нову для нас, але надзвичайно ефективну і дуже перспективну зброю: ми збагатилися на хор праведних підлабузників.

Красень Гаврило скромно потупив свої чарівні очі.

– Славослів'я вже не одного згубило!

Гаврило млосно зашарівся. Михайло люто зиркав на нього. В очах його жевріла неприхована заздрість.

– Праведний хор підлабузників, якщо він мас достатню концентрацію, дає пречудові наслідки - на земній тверді виникають локальні потопи, тайфуни з погибельними жіночими іменами, отруєння атмосфери, виверження вулканів і землетруси. Однак нікуди правди діти: ця славославна зброя поки що мас певну ваду, точніше, на дію її весь час впливас фактор випадковості.