Шрифт:
– Чому ж воно мертве?
– А тому, що під водною гладінню поховано стільки пропащих душ, що все живе гине...
– Невже?
– Точно кажу! А сталося це так...
На тому місці, де тепер смердить мерцями море, колись стояли рядком два великих міста - Содом і Гоморра. А перед тим, як погрузнути в море, обидва міста погрузли в розпусту. У Гоморрі жінки покинули чоловіків і втішалися любов'ю поміж собою, а в Содомі все сталося навпаки - поміж собою любилися чоловіки. Уявляєте?
Дізнався про ці неподобства Всевишній і дуже розгнівався:
– Я що людям наказував?
– Любитися і розмножуватися!
– хором відповіли йому янголи.
– А що роблять люди в Содомі та Гоморрі?
– Любляться, але не розмножуються!
– відповів янгольський хор.
– А що станеться, коли ця пошесть пошириться по всій землі?
– Вимруть усі люди!
– Що ж робити?
– А бог знає!
Всевишній і справді знав: винищити безплідних порушників до ноги, та й по тому.
А жив у Содомі праведник Лот, рідний небіж патріарха Авраама. Він дружину не покинув. Тому й двох дочок мав. Обидві дочки - дівки непорочні, бо женихи між собою кохалися.
Послав Всевишній до Лота двох янголів з наказом:
– Хай до ранку покине місто з усім сімейством. Хай ідуть вони світ за очі і не озираються. Якщо озирнуться, лихо буде.
Прийшли янголи до Лота. Та ледь переказали божий наказ, як перед Лотовою халупою зібрався цілий натовп розбещених содомитів.
– Лоте!
– нахабно вимагають.
– Ану, подай нам своїх янголяток!
– Та що ви, люди!
– каже ум Лот.
– Як вам не сором? Адже це янголи!
– Їх нам і треба!..
– Ліпше я вам своїх непорочних дочок на поталу віддам...
– А навіщо вони нам, коли ми від власних молодиць повтікали?
Даремно вони галасували: янголи розлютилися і дали добрячої прочуханки усьому натовпу.
А вранці пішов Лот з міста. За ним - сімейство. І чують: за спинами у них грімотить, гуркоче, на всі голоси волає. Лотова жінка озирнулася і навіки остовпіла. Лишився праведний Лот без жінки. Поселився він з дочками у печері, подалі від людей.
А далі я вам прямо з Біблії прочитаю.
Ось слухайте:
"І жив Лот в печері, і з ним дві дочки його.
І мовила старша молодшій: батько наш старий; і нема чоловіка на землі, який увійшов би в нас за звичаєм всієї землі.
Отож напоїмо батька нашого вином, і переспимо з ним, і поновимо від отця нашого плем'я".
Я навмисне зупинився на найпікантнішому місці і зітхнув:
– Ех, без добавки і горілка не смачна...
– І справді!
– зголосився сам корчмар.
– Дозволь, вчений отроче, я тебе почастую?
– Благословляю намір твій!
– не пручався я під нетерплячі вигуки слухачів.
– Ось тобі чарочка, юний отче, читай далі...
"І напоїли отця свого вином тієї ночі, і пішла старша і переспала з батьком своїм; а він не відав, коли вона лягла і коли встала.
Наступного дня старша мовила молодшій: ось, я спала вчора з батьком моїм; напоїмо його вином і цієї ночі; і ти піди, спи з ним, і поновимо від отця нашого плем'я.
І напоїли батька свого вином і цієї ночі; і пішла молодша, і спала з ним; а він не відав, коли вона лягла і коли встала.
І поробилися обидві дочки Лотові вагітними від батька свого.
І народила старша сина і нарекла його ім'ям: Моав, (кажучи: він від батька мойого). Він отець моавитян понині".
І молодша також народила сина і нарекла його ім'ям: Бен-Аммі, (кажучи: він син роду мойого). Він отець амонитян понині.
Аж тут низенький товстун розхвилювався:
– А чому ж господь за отакі аморальні вчинки не покарав старого гріховодника з молодицями? Інших, бач, карає, а цих - ні! і невже поблизу вже й чоловіків не було?
– Як не було?
– загарячкував і корчмар.
– А вино? Ти забув про вино! У кого ж хтиві дівки вино купували, коли не в корчмарів?
Розбурхався і щогловидий:
– Не розумію, як це можна переспати з непорочною дівахою і навіть не помітити? Знову ж таки: хто йому новонароджені - сини чи онуки?
А тоді в один голос - до мене:
– Отче, а що ти скажеш?
Я замислився, а потім мудро вирік:
– Дуже складні ваші запитання. Справа ця і дійсно надзвичайно заплутана. Без пляшки в ній нічого не добереш! А щось пляшки я й не бачу...
– Зараз буде, отче. Одна мить!
11. Що взято, те й свято