Коли ми навшпиньки залишали святилище патріарха "Головблажзабезу" пана Єноха, я ще встиг почути солоденький шепіт:

– Правильно ви їх - цих літунів...

– Звалилися на нашу голову...

– Ота білява - натягла на себе "балон" і вже думас - цяця!

– Ваша правда, хлопці! Хоч би вчасно попередити про свій приліт, щоб ми встигли відповідно підготуватися. А то ж навіть жалюгідної промовки у нас нема... Ач, які швидкі!..

Коли ми вийшли з мегатумби на двір, Кра Суня засмучено мовила, ні до кого не звертаючись:

– Невже цей задерев'янілий німбознавець спромігся на зворушливий твір про янгольську любов?

– Ха-ха-ха!
– з іржавими модуляціями прокоментував Кі Бер її риторичне запитання.

– А хто ж тоді?
– озвався я.
– Хтось із трійці лакуз постарався за шефа?

– Ха-ха-ха!
– вже з модуляціями металевої труби відповів робот.
– Це ж в якому куточку Всесвіту, у якій планетній системі ви бачили творчо обдарованих підлабузників?

Безумовно, наш несхибний робот мав цілковиту рацію!

– А яка твоя гадка, Кі Бере?
– поцікавився я.

І тоді робот висунув сміливу, але суто наукову гіпотезу, що містила в собі уже чимало реальних фактів:

– Інок написав - Єнох підписав.

– Для чого це інокові?

– Щоб мати хоч дещицю від безрозмірного патріаршого блаженства.

А я ж одразу відчував: щось тут не те...

Геніальний супернавігатор Циркуль Кут перебував у похмурій задумі.

– З вашого звіту мені важко щось второпати, - нарешті сказав він.
– Це ж треба - ніяк не можемо налагодити Контакт! і це з істотами, які подібні до нас, як дві краплини Аш-два-о!

Ми усі троє - астроконсульт Кра Суня, робот-тлумач Кі Бер і я - скрушно зітхнули.

– На перший погляд, - вголос розмірковував Циркуль Кут, - в усіх цих подіях відсутня елементарна логіка. Але оманлива відсутність логіки лише свідчить про те, що ми погано вивчили логічні закони людського мислення. А ви не припускаєте, може, це якийсь ритуальний обряд або відгомін язичництва?
– з надією запитав він.

Ми мовчки вбили очі долу.

– Коротко кажучи, - махнув у безнадії рукою Циркуль Кут, - нехай ситуацію проаналізує Мо-Зок.

Ми й не знали, що стоїмо на порозі страшної й непоправної катастрофи.

Коли в аналізаторі почали прокручувати двосторонню розмову космічних цивілізацій, що відбулася в святилищі патріарха "Головблажзабезу", Мо-Зок спочатку побуряковів, потім позеленів, нарешті набрав зловісного кольору фіолетового зміщення в світловому спектрі. А тоді нараз ще й затрусився, ніби його лихоманило короткими замиканнями.

Відтак натужно забелькотів:

– Бюррр... юррр... бюррро-у-у-у... крррат!..

І нарешті в останньому зусиллі розумової агонії провив, як пес, на місяць:

– ...-и-и-и-изм!

Наші серця стривожено затріпотіли: Мо-Зок раптом заговорив дикою, незрозумілою мовою, на яку його ніхто й ніколи не програмував!

Стало цілком ясно: разом з фіолетовим зміщенням Мо-Зок зсунувся із здорового глузду. Тепер його електрони закрутилися в непередбачених комбінаціях. Логічні ланцюжки порушились.

До того ж вже наступного дня з "Головблажзабезу" прибув терміновий посланець з спростуванням в одній руці і розпискою на його одержання в другій. Спростування було коротким, але рішучим:

Як не прикро, а нам доведеться негайно повертатися на Альдебаран. Тільки там, у гарантійній майстерні старого Кон Структора, ми зможемо приборкати бунтівні електрони Мо-Зку.

Між тим час минав.

В парафії патріарха Єноха скликали науково-теоретичну балаканину з питання прийому космічних гостей без довідок та командировочних посвідчень. В гострих дебатах з блискучими промовами виступили Гог, Магог і Демагог. Вони запропонували виявити в цьому кардинальному питанні наукову обережність та розсудливість. Внаслідок цих розумних пропозицій наукова думка не ухвалила ніякого рішення. Натомість порекомендувала створити ревізійну комісію, щоб на реальних фактах перевірити, чи це ми прилетіли, чи якісь інші, і звідки ми або якісь інші прибули - з Альдебарана чи з Сіріуса. Повноважним головою комісії одностайно було обрано патріарха Єноха.