Шрифт:
Янголи Сампсіх та Анагемас до нестями покохали одну дочку людську на ім'я Рахіль. Але вони ніяк не могли з'ясувати, до кого з них Рахіль прихильніша. Вона охоче хилилася до обох, правда, жодному не даючи переваги. Аби покінчити з цим непевним станом невагомості і нарешті розв'язати пікантну таємницю, Сампсіх запропонував Анагемасові:
– Брате мій небесний! Треба нам випробувати Рахіль. Зробимо так. Коли прийдемо до неї додому, давай удамо, що сваримося, і влаштуємо дуель на блискавках. Але насправді спопеляти один одного не будемо. Потім обидва попадаємо, ніби наші душі вже відлетіли до бога.
– І що ж ми цим з'ясуємо?
– запитав Анагемас.
– А от що!
– відповів Сампсіх.
– До якого трупа Рахіль кинеться першого, того трупа вона і кохас дужче.
– Може, ще й поцілує!
– у захваті вигукнув Анагемас.
Так вони і зробили. Прийшли і посварилися. Блискавки! Грім! Коли на цей гвалт Рахіль вбігла до кімнати, до побачила, що обидва коханці валяються на підлозі і не дихають. Дівчисько кинулося... до шафи.
– Виходь, Атаркуфе!
– радісно покликала вона.
– Ці два дурні повбивали один одного!
Отака-то вірність у дочок людських...
Янголи, будьте пильні в інтимних діяннях з мальованими красунями.
Нектарій де АМБРУАЗ.3. Прогноз на сто років уперед
– Чого це слуги божі - до молодят чіпляються?
– здивувався було патріарх Ной.
– Ну, кохаються... Одвіку ж так було! Що тут такого? Знайшли що в часопис тулити... Аби патякати та плітки множити!
І щоб вгамувати розбурхані почуття, він вийшов на фінішну пряму:
Останніми днями зберігається ясна безхмарна погода. Тільки вночі земну твердь рясно вкриває роса. Але велелюбний Всевишній готує людству приємний сюрприз. За відомостями Небесної Служби Хмар у найближче століття слід чекати Всесвітню Зливу. За попередніми даними розкішний водоспад триватиме сорок діб.
– Господи, спаси і помилуй!
– заблагав Ной, вражений цим нечуваним прогнозом, що пророкував - не мало не багато - всесвітнє стихійне лихо.
А вдень сонце пряжило так, що аж у носі пересихало. Люди посміялися з явно недоречного прогнозу, та й по тому. Тільки віруючий Ной, як то інші кажуть, не складав гострої полемічної зброї.
– Погода до дощу повертає!
– бубонів він, витираючи з лисини рясні краплі поту.
– Та що ви, батечко! Який дощ у спеку?
– А хіба це спека? От колись була спека! Пригадую, усі льодовики розтанули, а твердь земна до того всохла, що уся перегорбилася... Отаке було! Усім спекам - спека!
– Так уже ніхто й не пам'ятає, коли це було...
– Нагадаю недавню спеку, будь ласка! Вона лише якихось триста років, як минулася...
– Це ви про яку?
– А про ту, що призвела до перманентного заколоту. Пам'ятаю, сонце до того смалило, що модниці припинили вештатись до перукарень. Вийде молодиця на сонечко, і волосся само кучерявиться. Перманент готовий! А що вже перукарі небо сварили - страх! А потім вони змовилися між собою і гуртом виканючили у Всевишнього перше затемнення Сонця!
– Та коли це було...
– Як то коли? Зовсім недавно! У нашій місцевості й досі усі кучеряві, а засмаглі такі, ніби пропечені... А ви кажете - давно!
А вночі йому приснився блаженний сон. Ніби йому на ювілей п'ятсотліття небесні херувимчики подарували парасольку з непромокальної чортової шкіри. Але тільки-но патріарх зібрався за ту зворушливу турботу подякувати, як якась бісова душа почала у двері грюкати. І так несамовито грюкала, що старий прокинувся.
У двері й справді хтось нахабно ломився.
– Господи!
– простогнав Ной.
– і кого це глупої ночі до мене нечиста сила несе?
– Бога!
– пролунало знадвору.
"Ой, лишенько!
– жахнувся патріарх.
– Що ж це я з дурного сну ляпнув?"
Тремтячими руками він похапливо відкинув клямку і впустив несподіваного гостя.
– Господи, ось я!
– вичавив з себе.
– Бачу!
– мовив Всевишній і суворо запитав: - Чи ти молив вранці спасти тебе і помилувати?
– Я, о господи!
– Так от: ти - єдиний, хто склав таке розумне й завбачливе моління. А тепер слухай і запам'ятовуй.
4. Добра нарада - не для нарада
На порядку денному сімейної ради: що зробити, щоб себе не втопити?
Присутні: Ной, Сім, Іафет, Хам.
З коротким вступним словом виступив патріарх Ной:
– Сини мої! Ви вже знаєте з пророкування погоди, що протягом найближчого століття станеться вікопомна подія - Всесвітній Потоп. Не буду від вас приховувати: минулої ночі мені були спущені згори додаткові вказівки. Нашій невеличкій, але згуртованій навколо мене сім'ї дано надлюдьске завдання - у рекордно стислі сроки спорудити цільнодерев'яну плавучу базу за габаритами 300 на 150 на 30 ліктів. Для чого потрібен такий великий ковчег? Щоб під час вікопомної події врятувати на ньому від неминучої погибелі усякої тварі по парі. Які будуть думки і пропозиції?
Сім. Батьку і брати! Давайте без зайвої паніки подумаймо, чи буде це величне завдання нам під силу, якщо ми візьмемо за міру довжини, наприклад, лікті Хама?
Хам. До чого тут я?
Сім. А до того, милий братику, що лікті у тебе довжелезні, немов сажні.
Ной. Що ж ти пропонуєш, сину мій?
Сім. Я пропоную обрати за міру довжини лікті малогабаритні. Чого ми цим досягнемо? По-перше, достроково виконаємо почесне завдання! По-друге, збережемо не один куболікоть цінного будівельного матеріалу. По-третє, ці високі виробничі показники забезпечать нам премії та інші вияви матеріального і морального заохочення.