_Лада_ (весело). Ну й хамло!..

_Еврика._ Якщо людину висушити, залишиться жменька праху, решта була в нiй - вода. Майже як у медузи. Отже, вiд тебе залишиться тiльки фарба.

_Магнiтофон._ Як дуже розведене чорнило...

_Денис._ А мене чому не любиш?

_Лада._ Тобi не однаково? Тебе є кому любити.

_Магнiтофон._ А мене?

_Лада._ Я тебе боюся. Пишайся!

_Магнiтофон._ Чому боїшся?

_Лада._ Ти - особа чудна. Мовчиш, мовчиш, немов ми не поруч, а в iншiй галактицi, не помiчаєш нiкого, а потiм раптом як бовкнеш що-небудь!.. Наче припечатаєш! Еврика правильно колись сказав, що ти - з антиматерiї...

_Денис._ А як тобi мiй друг - Геннадiй?

_Лада._ Не знаю. Може, будяк, а може - троянда.

_Геннадiй._ Велика амплiтуда.

_Лада._ Очi якiсь не такi... Алюмiнiєвi... I взагалi, вiдчепiться ви вiд мене! Маг, вважай, що я пожартувала.

_Еврика._ Почуття Лади залежать не вiд неї, а вiд гiпоталамуса.

_Лада._ А вiн симпатичний?

_Еврика._ Поясню популярно. Це - дiлянка мозку. В нiй є центри i агресiї, i насолоди. Гiпоталамус керує i апетитом, i почуттям кохання. У тебе вiн травмований. Ясно?

_Санько-Чорний._ Що стосується апетиту, то вже пора сiдати за стiл. П'ять хвилин залишилося.

_Денис._ Ну що ж, будемо сiдати... Хоч i не всi прийшли...

У передпокої чути дзвiнок. Денис вибiгає в коридор i вiдразу ж повертається з _Майєю._ В руках у нього букет квiтiв.

_Денис._ Це - дiвчина Майя (до Майї). А це - мої друзi. (Садовить її за стiл i ставить квiти у вазу на столi).

Всi сiдають за стiл.

_Еврика_ (до Майї). Почувайте себе як вдома, дiвчино Майя.

_Денис_ (урочисто). Увага! (Дивиться на будильник). Я вже почав народжуватися! Зараз задзвонить - i все.

_Санько-Чорний._ Нарештi! (До Еврики). Давай ритуал!

Починається ритуал жертвоприношення Бахусу. Усi, крiм Майї i Геннадiя, встають.

_Санько-Чорний_ (змахуючи рукою). Три-чотири!..

Усi, крiм Майї i Геннадiя, хором: "Головний виночерпiй!"

_Еврика._ Я тут!

_Усi._ Великого Бахуса мучить спрага!

_Еврика._ Я вгамую його спрагу!

_Усi._ I нашу!

_Еврика._ I вашу! (Пiдходить до макета Бахуса, цокає чаркою об його живiт i перехиляє її. Потiм запалює свiчку пiд макетом). Бахус прийняв нашу жертву. Будьмо!

_Усi._ Будьмо!

Майя не стримується i прискає смiхом. В цей час дзвонить будильник.

_Еврика._ За новонародженого. Вiват, Денисе! Щоб вiчно мав спрагу i вдовольняв її!

Усi, не чаркуючись, п'ють. Тiльки Геннадiй не п'є.

_Еврика_ (до Геннадiя). А ви чого не п'єте, Гено?

Раптом серед тишi, що запала, долiтає вiд горiшнiх сусiдiв бринькання на пiанiно: "Тара там бом-бом, тара там бом-бом..." - так званий "Собачий вальс".

_Магнiтофон._ У людини починається життя... З чого? З "Собачого вальсу..." О боже!..

Усi дивляться на стелю.

_Денис_ (пiдхоплюється). Щодня отак! (Пiдбiгає до труби центрального опалення i розлючено б'є по нiй виделкою. Звуки вгорi вмить обриваються).

_Магнiтофон._ Як зубний бiль! Хоч би репертуар змiнили.

_Лада._ Дiвчино Майя, а чому це ви реготали пiд час нашого жертвоприношення?

_Майя._ Винна моя нестримна фантазiя. Тiєї митi ви нагадували людожерiв навколо вогнища.

_Санько-Чорний_ (поважно). Ми не приносимо людських жертв.

До кiмнати входить Таня. Вона пригнiчено мовчить.

_Денис._ Таня! Нарештi!.. Я забув зачинити вхiднi дверi?

_Таня_ (тихо). Зачинила...

_Денис._ Де ти пропадала?!

Таня мовчки роззирається i втуплюється поглядом у Дениса.

_Еврика._ Тому, хто запiзнився, - штрафну!

_Денис._ Чого ти так дивишся на мене i мовчиш?! Не впiзнала?

_Еврика._ Нехай помовчить, якщо хочеться.

_Санько-Бiлий._ Пригадує, який сьогоднi день!

_Еврика_ (наливає чарку). Пiдкажи їй.

_Санько-Бiлий._ День народження.

_Таня_ (тихо). Вiн помер...

_Денис._ Хто?

_Таня._ Ти не знаєш?.. Вiктор... Той хлопець, що у суботу...

_Еврика._ По ворожому радiоголосу почула?

_Таня_ (не зводячи погляду з Дениса). Була у лiкарнi...

_Денис._ Але чого ти на мене так дивишся?

_Таня_ (ховаючи очi, повiльно). Нiчого...

_Еврика._ Ти хто йому?

_Таня._ Нiхто.

_Лада._ От i нiчого було по лiкарнях бiгати...