Але одне дiло гратися у басейнi, i зовсiм iнше - розкрити Велику таємницю чарiвної кiмнати!

Малько-Ванько важко зiтхнув.

– Гаразд, - вiн щосили намагався насупити бiлi бровенята.
– Тiльки ж гляди менi!

А якщо говорити щиро, то вiн був навiть радий, що не сам пiде до чарiвної кiмнати. Бо невiдомо, що там за дверима...

ОСЬ ТАК ЧУДАСIЯ!

Вони обережно зайшли до кiмнати й зупинились.

Дверi за ними повiльно зачинилися.

Клацнув зловiсно замок.

З переляку дiти здригнулись.

У кiмнатi нiчого не було. Тобто - нi стола, нi стiльцiв, нi лiжка - геть нiчого, що буває у звичайних кiмнатах. Навiть телевiзора.

Але зате тут було...

...МIСТО!

Велике iграшкове мiсто починалося бiля самих нiг Варi та Малька-Ванька й розкинулося на пiдлозi в усi кутки кiмнати. Срiблясте мiсячне сяйво заливало його з вiкон.

Будинки були маленькi-маленькi, але, як i в справжньому мiстi, одно- та багатоповерховi.

Дивне мiсто перетинали вулицi - не ширшi за стрiчечки у Вариних кiсках.

Окремо височiли корпуси заводiв з трубами завтовшки з олiвець.

Мов дротинки, виблискували трамвайнi колiї, на яких позавмирали трамваї завбiльшки з сiрникову коробку.

Вулицi були забитi нерухомими крихiтними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...

I над усiм цим сяяли величезнi блакитнi лiтери. Малько-Ванько й Варя вже вмiли читати i тому без особливих труднощiв розiбрали слова:

ЧАРIВНА КРУГОВЕРТЬ

– Мабуть, так мiсто називається, - мовив Малько-Ванько.

– Яке гарне мiсто!
– прошепотiла Варя i присiла, щоб краще роздивитися.
– Онде стадiон, кiнотеатр, пам'ятник. Дивись, дивись, тут навiть магазини є!

Та хлопчика магазини не цiкавили. Коли вiн побачив автомобiлi, вiдразу ж потягся до них, бо дуже любив розбирати iграшки. Щоправда, пiсля того як Малько-Ванько розбирав автомашину, зiбрати її вже нiхто не мiг...

Та цi автомобiлi чимось рiзнились вiд iграшкових. Усе в них було, як у справжнiх, i навiть здавалося, що там, у темних кабiнах, сидять справжнi водiї. I хоча Мальку-Ваньку дуже кортiло взяти якусь машину в руки й розiбрати її, все-таки його щось стримувало. Нарештi вiн примостився навпочiпки бiля Варi й обережно потягся до найближчого автомобiля.

Раптом йому здалося, що вiн рушив з мiсця. Рука Малька-Ванька завмерла в повiтрi.

Та нiчого не сталося. Машина стояла на мiсцi. Тодi хлопчик доторкнувся до неї i трохи пiдштовхнув.

Десь угорi щось жалiбно забринiло, нiби лопнула струна. Дiти вп'ялися одне в одного великими очима.

– Що це?

– Не знаю... Дивись, машина!

Автомобiль легко їхав по вулицi. Вiн прискорював хiд! Малько-Ванько спробував було схопити втiкача, але той припустив швидше!

Дiти отетерiли. Iграшковий автомобiль щодуху мчав вулицями такого ж iграшкового мiста!

Ось у машини засвiтились фари i, мов крихiтнi свiтлячки, попливли по мiсту. Й там, де вони пропливали, спалахували iншi вогники, їх ставало дедалi бiльше.

Усi автомашини в мiстi зарухались!

Дiти злякано сахнулися.

– Зараз з будинкiв лiлiпути повискакують, - хрипко сказав Малько-Ванько.

– Правда? Ой, як цiкаво!
– прошепотiла Варя.

Та вiкна в будинках були темними, i нiхто з квартир не вискакував.

– Сердешнi!
– загримiв нелюдський металевий голос.
– Ви увiмкнули без дозволу пекельний механiзм Чарiвної Круговертi! Горе вам, горе! Горе всiм мешканцям мiста!

А з будинками коїлося щось незрозумiле.

Вони росли на очах!

– Зараз стелю проб'ють!
– вжахнулася Варя.

Малько-Ванько задер догори голову, але стелi не побачив!

Куди ж вона подiлася? Угорi щось невиразно синiло - нiби небо лiтнього вечора.

– Дверi! Дивись... тiкають дверi!

Дверi швидко вiддалялись. Пластмасова ручка, наче ракета, злетiла вгору. Стiн уже не видно, а там, де ранiше були вiкна, пливли по небу свiтлi хмаринки.

Варя притулилася до Малька-Ванька й злякано прошепотiла:

– Ми кудись провалюємось!

– Ось в-воно, чар-родiйство, - простукотiв зубами вiн. Спочатку хлопчик затремтiв вiд страху, та одразу похопився - йому стало соромно перед дiвчинкою.

Малько-Ванько розправив плечi й швидко роздивився довкола.

Нiкуди вони не провалювалися, а стояли на околицi великого справжнього мiста. Позаду чорнiло широке поле. А перед ними пролягла свiтла бетонна дорога.

Поруч височiв стовп, до якого була прикрiплена смугаста жердина. Коло стовпа на землi виблискували залiзничнi рейки.