Дiти завмерли.

– Чуєш, що вони кажуть?
– сплеснула руками Варя.

– Чую, - похмуро кинув Малько-Ванько.

– Що ж їстиме моя бабуся? I мама, i тато...

– А мої тато й мама? А братик Вiктор? Вiн по три окрайцi з варенням вiдразу вминає, зрозумiла?

Варя заголосила:

– Вони кашлятимуть...

– I нездужатимуть, - додав Малько-Ванько.
– Адже Швидка Допомога вiдмовилась їм допомагати.

– Треба щось робити!
– Варя стукнула кулачком по бильцю.
– Треба рятувати жителiв мiста!

– А як?

Вони подивилися вниз. До землi було так далеко, що дiти злякано вiдсахнулись.

А тим часом автомобiлi кружляли в танцi, наспiвуючи врiзнобiй якусь скрипучу пiсню.

– Що ж нам робити?
– знову забiдкалась Варя.

I тут вони почули чийсь тоненький голосок:

– Егей! Ей там, на вежi!

Вони обернулись. Поруч, на самому краєчку залiзного даху багатоповерхового будинку, хиталася знайома смугаста фiгурка в блискучому шоломi набакир.

– Рукастик-Смугастик?!

ПАСТКА

Рукастик-Смугастик розмахував руками й гукав:

– Стрибайте, швидше стрибайте сюди!

Малько-Ванько знову подивився вниз.

Ой леле! Яка височiнь! Зiрвешся - кiсток не визбираєш.

– Стрибайте!
– волав Рукастик-Смугастик.
– не бiйтеся!

Майданчик тихо погойдувався у повiтрi. Вiн то наближався до краю даху, то вiддалявся.

Малько-Ванько поставив ногу на обнiжок поручня.

– Куди ти? Впадеш!
– схопила його за руку Варя.

– Вiдчепись!
– її переляк нiби додав йому смiливостi.

Вiн стрибнув.

– А-ах!- Варя затулила обличчя руками. Й тут же пролунав радiсний вигук:

– А я вже на даху! Ур-ра!

Малько-Ванько радiсно пританцьовував i махав Варi руками:

– Стрибай i ти! Це зовсiм не страшно!

– Нi, нi, - вiдсахнулася вона.
– Страшно!

Варя тiльки хитала головою i вiдступала вiд поручнiв.

– Не можу, - жалiбно проквилила вона.

– Ех ти!
– кинув зневажливо Малько-Ванько.
– А хто ж буде рятувати бабусю? I маму, i тата?

Варя здригнулася. Бабуся така старенька, слабенька... Весь час п'є лiки. Як вона тепер буде?..

Невидима сила несподiвано вiдiрвала Варю вiд поручнiв, пiдняла вгору...

– Па-а-адаю!
– в розпачi скрикнула вона i ковзнула по краю даху. Нога зависла в порожнечi...

Та друзi пiдхопили дiвчину i витягнули на дах.

– Боляче!
– схлипнула вона.
– Колiно здерла...

– Не бiда, - утiшав її Малько-Ванько.
– Ти й так щодня колiна обдираєш...

– Тiкаймо!
– поквапив їх Рукастик-Смугастик.
– За мною!

Вони побiгли до горищного вiкна. Покрiвля гуркотiла пiд ногами.

– Оточуйте будинок!
– почулися вигуки з площi.
– Стережiть пiд'їзди!

Рукастик-Смугастик вiдчинив вiконце й засвiтив прив'язаного до пояса лiхтарика.

– Обережнiше, - приказував вiн.
– Стрибайте, тут невисоко.

Друзi стрибнули вслiд за ним i почали злякано озиратися. Над головами у них перехрещувалися почорнiлi дерев'янi бантини, по кутках невиразно бiлiло павутиння. На однiй з них висiв донизу головою Кажан. Вiн заворушився, блимкнув червонястими очицями й проспiвав:

– Вештаються тут... дрiмлюги. Нема вiд них спокою.

Розправив крила й неквапливо полетiв у темряву.

З горища вони спустилися на сходи i побiгли униз.

Але запiзнились. Бiля пiд'їзду вже нетерпляче гурчали машини, лунали вигуки:

– Пильнуйте їх! Не спускайте фар з дверей!

Рукастик-Смугастик сiв на сходинку й зiтхнув:

– Почекаємо трохи. Посидимо тут, нехай вгамуються.

– А потiм?
– з тривогою спитала Варя.

– Потiм щось придумаємо.

Дiти сiли один бiля одного. Рукастик-Смугастик усе похитував головою i задумливо повторював:

– Ну й ну! Знавець-Моргунець ув'язнений у Триколiрному замку... Ай-ай-ай!

Варя поцiкавилась:

– А хто такий Знавець-Моргунець?

– Це могутнiй полководець!
– вiдповiв Рукастик-Смугастик.
– Вiн надзвичайно добрий i справедливий. Гнiв його страшний тiльки тим, хто не хоче дотримуватися непорушного Закону Вулиць i Дорiг у країнi Чарiвна Круговерть.

– Що за Чарiвна Круговерть?
– перебив Малько-Ванько.
– Це ж наше мiсто!