– Справдi!
– Малько-Ванько витрiщив очi.
– А онде стадiон...

– I парк з каруселлю!

– I кiнотеатр "Барвiнок"!

– I кiоск з морозивом!

Вони подивились одне на одного:

– Це - наше мiсто!

Виходить, зовсiм недалечко їхнiй будинок - великий, багатоповерховий, з просторими бiлими балконами. Там, у квартирi номер три на першому поверсi, зараз сплять Варинi мама, тато й бабуся, а в сiмнадцятiй, що на третьому поверсi, сплять мама, тато, старший брат i молодша сестричка Малька-Ванька.

Сплять i нiчого не знають, не вiдають.

Якби зiскочити з клятої Автовежi й побiгти додому!

Та зiскочити аж нiяк не можна. Машини мчали так швидко, що аж дух перехоплювало...

– Куди нас везуть?

– На площу - вони ж казали!
– вигукнув Малько-Ванько.

А на площi машин зiбралося - сила-силенна! Вони гурчали, гули, ревiли...

Тiльки-но показалась Автовежа, як по всiй площi розляглися вигуки:

– Ось вони! Ось нашi визволителi!

Автовежа вдоволено заворкотiла й почала пiднiмати майданчик з дiтьми все вище й вище... "Визволителi" мружилися вiд яскравого свiтла.

Коли майданчик пiднявся вище найвищих дахiв, Малько-Ванько розплющив очi й побачив навколо море вогнiв.

– Ой! Як високо!
– схлипнула Варя.
– А якщо впадемо?

– Н-не бiйся... Головне - не боятися!

– Я не боюсь... але менi страшно!

У цей час машини оглушливо заревли:

– Слава нашим визволителям! Слава нашим нерозумним, допитливим, неслухняним визволителям!

Машини стали в коло, й почалися дивовижнi веселощi!

Спочатку загуркотiв басом Ваговоз:

Я - великий i нестримний,

Я - могутнiй i невпинний.

Перехожi, геть з дороги,

Вiдчавлю усiм я ноги!

I всi пiдхопили:

Перехожi, геть з дороги!

Повiдчавлюємо ноги...

Звiдкись вигулькнув маленький автомобiльчик i пронизливо заверещав:

Зростом я всього з вершок,

А зовуть мене Жучок,

Їду-їду, де захочу

I в шпаринку я проскочу...

Знову загув хор:

Перехожi, геть з дороги!

Повiдчавлюємо ноги...

Вiд машин вiддiлився блискучий Лiмузин i також заспiвав:

Хто прудкiший всiх на свiтi?

Дожену я навiть вiтер...

Я шпаринок не шукаю,

Сам в шпаринку всiх забгаю!

Раптом натовп стих i розступився. З'явився низький бiлий автомобiль - той, що тiкав вiд руки Малька-Ванька. Хлопчик його вiдразу впiзнав, хоча тепер вiн був великий та грiзний. Його фари яскраво палали.

– Громобiй! Гоночний Громобiй!
– загомонiли машини.

Голос Громобоя залунав над площею:

– Дуже доб-р-ре, що ми стали господарями прекрасної країни Чарiвної Круговертi. Нестерпний Знавець-Моргунець зi своєю дружиною ув'язнений у Триколiрному замку. Але вранцi жителi вийдуть iз своїх осель, визволять його, i вiн знову почне приндитися, знущатися i командувати нами. Як цьому перешкодити?

Натовп стривожено загув. Потiм у коло, важко покректуючи, вибрався Самоскид.

– Я, - прохрипiв вiн, - можу цьому перешкодити. Я i нiхто бiльше!

– Як?
– пiдсунувся до нього Громобiй.

– Засиплю дверi всiх будинкiв пiском та гравiєм щоб жителi не змогли вiдчинити їх i вийти на вулицю.

– А якщо вони полiзуть у вiкна?
– вигукнув хтось.

– Тодi я обiллю їх холодною-прехолодною водою, - сказав Автополивальник i випустив такi водограї, що iншi машини злякано позадкували:

– Ой-ой! Не бризкайся!

– Люди занедужають i сидiтимуть вдома, - продовжував задоволено Автополивальник.
– Вони тремтiтимуть, загорнуться у ковдри, залiзуть пiд перини.

– А я не стану їх рятувати й розвозити по домiвках лiки, - додала Швидка Допомога.

– Це добр-ре!
– прогарчав Громобiй.
– Дуже добр-р-ре.

– Я бiльше не служитиму людям!
– заверещав громiздкий та незграбний Фургон з написом на борту: "Булки".
– Краще я сам поїм булочки, тiстечка, макiвники, торти. Вони такi смачнi, м'якi, солодкi, завжди так чудово пахнуть...

I вiн апетитно заплямкав, переступаючи з колеса на колесо.

– А я вип'ю усе молоко!
– заявив жовтий Молоковоз.