–  А це таке природне i зрозумiле. Хлопи видять у цьому, що пани посiдають результат їхньої працi, поту i кровi. Хлоп ненавидить своїх гнобителiв i тому вважав панське добро як свою власнiсть. А що нею користується його ворог, тому вiн її нищить. Наша шляхта православна мусить помиритись з народом, з козацтвом, мусить вступити на iнший шлях.

–  Який же то шлях на думку вашмосцi?

–  З'єднання всiх православних в православнiй церквi. Коли пiд її крилами з'єднаємось, тодi антагонiзм вирiвняється.

–  Ну гарно. Українська шляхта з'єднається з народом в православнiй церквi, i що ж далi?

–  Треба дати полегшi народовi, заводити церковнi братства, заводити усюди школи вiд найменшої до найвищої, посилати талановитих хлопцiв за границю на науки, витворювати своїх вчених, освiчених людей, ставати до конкуренцiї з єзуїтами, не допускати унiї.

–  Вашмосць, справдi бачиш таку небезпеку в унiї?

–  Як же можна цього не бачити? Вона заводиться напрасно, по-магометанськи, огнем i мечем. Вона є помостом до латинства. Я тепер догматiв не чiпаю. Латинська вiра може бути i добра, але вона не для нас, вона панська вiра, вона нас зляшує. Коли б ми приймали латинство прямо з Риму, а не з Польщi, може би, такої небезпеки не було.

Аксак мовчав задумавшись. Конашевич вiдкрив йому рубець занавiси до якогось iншого свiту, на котрий вiн дотепер не дивився, хоч так близько бiля нього стояв. Конашевич каже:

–  За ваших синiв, ваша милiсть, будьте цiлком спокiйнi. Вони вiд мене не почують одного слова, яке би противилось законам божим. Я вже сказав, на якому шляху я хотiв би їх бачити. На них я покладаю великi надiї i багато будую на їх характерах, якi я сам хочу викувати з тих молоденьких, чистих, непорочних душ.

Одного дня прикликав Аксак до себе Петра i, усмiхаючись, дав йому прочитати письмо. Це була жалоба монахiв Києво-Печерської лаври на свого архiмандрита на те, що їм забирає їхнi монашi доходи, що дає їм менше їсти, а не знати куди тi доходи монастиря повертає.

Петро, прочитавши письмо, усмiхнувся теж.

–  Що ж, вашмосць, на це скажеш?

–  Я знав, що до цього прийде, а тiльки цiкавий знати, чи ця реформа отцевi архiмандритовi повелася легко i без бунту?

–  Нащо ж отець архiмандрит таку реформу заводив?

–  Зробив дуже розумно. Я зараз завважав, що монахи не по-монашому живуть, а їдять i п'ють по-панськи. Треба було їм вiвса вiдняти, а зложити на iншу хосеннiшу цiль. Цi ощадностi призначенi на церкви i школи. На школи потреба великих грошей, бо треба зачинати вiд малого, вiд початкових шкiл. У нас нема учебникiв, а до цього треба друкарнi i паперу тут, на мiсцi, бо львiвська ставропiгiя своїм потребам настарчити не може. Треба нам вчителiв, а тих треба стягти з усiєї України, поки ми своїх тутешнiх не виховаємо. Та щоби i всi доходи монастирськi на це видати, то того всього буде замало i треба благороднi змагання отця архiмандрита iншими фондами пiдперти. До того великого дiла мусять i нашi українськi вельможi свою лепту докинути. А прошу, ваша милiсть, розглянутись мiж нашим духовенством. Яке воно вбоге, неграмотне, темне. Чи таке духовенство зможе пiдняти нашу церкву i оборонити її перед ворогами?

–  Так, вашмосць, думаєш, що треба нам грошi складати?

–  Якнайбiльше i негайно. Я цього зробити не можу, але, ваша милiсть, маєте значення i повагу мiж православними вельможами i ваше одне слово прихилить їх до щедростi.

–  Скажу вашмосцi одверто, що наша православна шляхта боїться i не хоче давати на такi цiлi, з котрих може вийти небезпека для них самих. Вона говорить, i не без рацiї, що у тих православних школах буде виростати нове своєвiльство, яке треба буде опiсля збройною рукою поборювати i до слухняностi приводити.

Конашевич знав, що Аксак, говорячи про шляхту, говорить i сам за себе, бо вiн з нею на однiй лавi сидить.

–  Це дуже не влучна думка. Коли шляхта жалується на своєвiльство народу, то вона тому винувата, що до цього своєвiльства своїми утисками доводить. Коли ж жалується на вандалiзм i жадобу нищення у народу, то вина цього у браку освiти.

Конашевич, вертаючи вiд Аксака, цiкавився тим, як повелось о. архiмандритовi заведення реформи, чи справдi була яка опозицiя i як її зломлено. А видно, що монахи не виграли справи, коли жалобу внесли перед свiтську владу на свого зверхника. Загадав в найближчу недiлю пiти в Лавру i там розвiдати.

Пiд порогом своєї кiмнати стрiнула його така несподiванка. Антошко передав йому запечатане письмо, писане жiночою рукою. Вiн нахилився до вуха Петровi, оглянувся, чи хто не пiдслухує, i шепнув:

–  Це передала менi панна Зося i наказала, щоб нiкому не показувати i про це не говорити.

Петро, ввiйшовши в кiмнату, розпечатав i став читати. Панна Зося заявляла Петровi свою любов i просила на все в свiтi, щоби вийшов до неї на розмову перед пiвнiччю у пiвнiчний куток сiней.

Петро вiдписав зараз на тiм самiм листi: