–  Не турбуйся, вони вже знають, що їм робити. Козак в лiсi безпечний, як у себе в хатi.

Жук погнав з кiннотою поза лiс та прийшов запiзно. Вже послiднi татарськi чети виїздили з-помiж лiсiв. Зачiпати не було безпечно, бо коли би i другi, що вийшли першi на них, обернулися, то, певно, не встояли б. Гармати йшли позаду, поволi, i не зараз наспiють. За лiсом татари згуртувались i подались на Iнгулець. Тепер стали козаки виходити з обох лiсiв гуртками. Вони вели з собою пов'язаних кiлькох татар i багато пiйманих коней.

–  Добре ми дотепер справились, - каже Жук, - тепер поховаємо полеглих товаришiв, ранених вiдiшлемо на Сiч i пiдемо услiд за ордою. Забагато їх вирвалось з нашої петлi. Ми подiлимось на гуртки по двiстi-триста людей. Будемо шарпати татар то ззаду, то по боках. Не треба допустити до того, щоб цiла татарська навала напала на Чепеля, то може його роздавити. Трошки ми припочинемо, а опiсля - в дорогу. Ти, Петре, бери перший гурток скраю i рушай у божий час та покажи, чого тебе старий Чуб навчив. Усi гуртки зiйдуться над Iнгульцем.

Вiдпочивши, рушили далi по Жуковому розпорядку. Над вечором повернули до Жука роз'їзнi з вiсткою, що орда перейшла Iнгулець i розтаборилась по тiм боцi. Жодна з висланих ватаг, як опiсля показалося, не вспiла догнати орди.

Вже стемнiло, як козаки опинились над Iнгульцем. З того боку рiки горiли густо татарськi огнi в таборi.

–  Засвiтили нам добряги, i тепер певно не заблудимо, - говорили козаки, - якi вони безпечнi.

Тепер Жук роздiлив своє вiйсько на три частi. Одна мала остатися при ньому тут, де тепер стояла. Друга i третя мали об'їхати колесом татарський табiр, перейти Iнгулець i на даний знак ракетою бiля Жука мали з двох бокiв напасти на татарський табiр i вертатися на цей бiк рiки. Мали вийти зараз по пiвночi, а до того часу спочивати.

Жук не спав нi трохи. Зараз по пiвночi роз'їхались. Жук пiдступив потихеньку над сам берег рiки i тут спрямував свої гармати на берег.

Виждали тут часок, поки висланi частини перейдуть рiчку. Тодi стали стрiляти з гармати прямо на татарський обоз.

Кулi падали в саму середину i робили великi спустошення. Тепер замовкла гармата, а у воздух стрiлила огненна ракета.

На той знак почувся могутнiй бойовий козацький клич. З обох бокiв наскочили козаки на татарський табiр, i почалася страшна рукопашня.

Татари стямились i стали вiдбиватися щосили. Жук пустив другу ракету у воздух. Зразу блиснув огник, посипались iскорки, поки не стрiлила вгору огниста куля, тягнучи за собою огненний шнурок. Це був знак завертати. Козаки завернули до рiчки i стали переправлятися. Татари пустилися за ними, та Жук зачав знову стрiляти з гармат.

Татари зупинились в погонi, а до козацького обозу стали з'їздитися козаки з обох бокiв. Показалося, що цiєї ночi багато козакiв у рукопашному бою полягло.

Тут вiдпочивали до рана. В татарському обозi усе затихло, та коли розвиднiлось, татар вже на давньому мiсцi не було. Тепер можна було бачити, що на тiм мiсцi вночi дiялось. Лежали цiлi купи трупiв. Було тут i козацьких чимало. Цих зараз з пошаною козаки поховали.

Землю залягав туман, i не знати було, в котру сторону пiшли татари. Треба було йти за слiдом.

–  Здається, - каже Жук, - що нинi нашiй роботi кiнець. Орда, либонь, пропала, що й чорт її не вiднайде.

Нараз стали усi наслухувати. Жук приклав вухо до землi:

–  Якiсь гостi йдуть, готовтеся, братики.

Тупiт коней став щораз наближатися. Дудiння ставало щораз виразнiше.

Нараз повiяв вiтрець, i туман став розходитись. Козаки побачили перед собою цiлу ватагу татар.

Без команди, без одного вистрiлу кинулися козаки на татар, окружили їх з усiх бокiв. Татари того не сподiвалися.

–  Нiхто не смiє втекти!
– гукав Жук, рубаючи шаблею.

Татари хотiли перебитись, та якраз попали у той бiк, де стояли козацькi вози. Тепер козаки наперли на них ззаду. Татари оборонялися завзято, та лише тi, що були скраю. Середина збилась в одну купу. Настала страшенна рiзня. Козаки рубали шаблями, били келепами та кололи списами. Усiх до одного вибили.

–  Цим разом чорт не вспiв їм помогти.

–  Я цього не розумiю, чого вони вiдстали вiд орди i попали нам в зуби.

–  Це, бачиш, татарська штука. Так татарва слiди за собою замiтає. Вони, щоб змалити погоню, стають в одному мiсцi i тут роздiляються на чотири гуртки. Кожний має їхати в iнший бiк. Кожна купа робить великi закрути, аж поки знову на iнше мiсце не прийде, а тодi по слiдах нiчого не розбереш. Ти пiдеш за одним слiдом та попадеш на слiд другої купи. Тi, що на нас наскочили, не сподiвалися того. Через мряку не побачили нас у свiй час, ну i пропали. Тепер нiхто не розбере, де вони зiйдуться. Та нема чого нам довго мiркувати. Наша дорога - на Iнгул.