Шрифт:
І нічогісінько не розуміла.
– Добродії! – змилостивився прокуратор, плекаючи в душі привид диби, кліщів і вушної воронки. – Дозвольмо нашій ризикованій світлості пояснити!
Збита муха вертілася біля черевика прокуратора. Хилячись до заходу, сонце гладило променями дошки навісу із заходу на схід. Каркав ворон на гілці граба. Свербіла мочка правого вуха. Комплекс прикмет виразно свідчив: вистава, яку розігрує Цимбал, – ширма, а за нею, як за будь-якою ширмою, криється зміст, видимий лише втаємниченим.
– Отже, запит, – зітхнув Конрад фон Шмуц.
SPATIUM XЇхня відповідь на нашу відповідь на їхній запит або Синопсис доповіді обер-квізитора
У столичній канцелярії Ордену Зорі з учорашнього дня знали про трагедію, що спіткала чорно-білу «Обитель героїв». Ще б не знати! – якщо стряпчий Терц учинив позов за всіма правилами, заявивши матеріальні й моральні збитки в розмірі скарбниці середнього королівства. Адвокати Ордену ламали голови, воздвигаючи бастіони кодексів, форти параграфів і контрескарпи статей проти агресора, шаблезубого хижака, вигодованого пилом архівів і кров'ю відповідачів. Але фінанси є фінанси, а порядок є порядок, особливо для рафінованих ідеалістів.
Ідеали, добродії, – це облік і контроль.
Згідно із Заповітом, за день до офіційного початку квесту Орден повинен надіслати квесторам останній запит. Перелік заявлених лицарів, датування, десяток загальних фраз – і чиста риторика, що не потребує відповіді: чи готові розпочати негайно? На жаль, риторика обернулася гнилою конкретикою – запит принесли, а відповідати нікому.
Ні так, ні ні; ні альфа, ні омега.
Про це, безумовно, знали заздалегідь – і в канцелярії, і в готелі.
– Діточок наших убивати?
– Самі знайдемо!
– З-під землі дістанемо. І в землю закопаємо.
– Я з вами.
З'їзд родичів був готовий до походу й помсти за молодь. З ідеалами в дорослих, досвідчених людей не густо, зате озлоблення й рішучості не позичати. Вторгнутися в Майорат, на погибель віроломному Аспідові? – хоч завтра.
– У нашому віці ризиковано відкладати справи у дальню шухляду, – сказав розважливий Ернест Рівердейл.
І додав ще дещо, про вік і шухляду.
Карга Вертенна сплюнула через плече, Кош Малой зробив знак від пристріту; пухкий Ікер Панчоха-Тирулега сотворив таємниче знамення, а Марія Форзац погладила собаку. Барон не був забобонним, тому погодився зі стареньким графом, потай плекаючи надію, що біля найближчої міської брами стариків-месників затримає наряд лікторів – скажімо, за потенційне порушення «Пакту про Нейтралітет». Поскніємо з тиждень під домашнім арештом, охолонемо, тим справа й закінчиться.
– Пані та панове! Дозвольте запропонувати вам блискучу ідею…
На жаль, у мрії барона вторгся майстер казуїстики і вождь паперових щурів, – тьху-тьху – проти ночі, вищезгаданий стряпчий Терц. Він звернув увагу присутніх, що в орденському запиті зазначені тільки прізвища лицарів-квесторів – Вертенна, Рівердейл, Панчоха і так далі, – а імена пропущені для стислості чи згідно з якимись маловідомими традиціями Ордену Зорі. Таким чином, формально родичі отримували хистку можливість відповісти на запит згодою, запустивши карусель квесту. І завтра виступити в похід на умовно-законних підставах.
Заповіт, стаття, параграф, примітки.
Можу в письмовому вигляді.
Пораду Терца барон вважав маячнею крючкотвора не при своєму розумі, ще гіршою за шестиногого скорохода Йована Селянина. Канцелярія Ордену не могла прийняти таку відповідь до розгляду, маючи на руках позов Трепчика-молодшого. Канцелярія просто зобов'язана була оголосити квест зірваним, а лжеквесторів – порушниками Заповіту і прихованими ворогами ідеалів. Такий варіант цілком влаштовував розсудливого Конрада. Тому він у числі інших родичів спокійно підписав відповідь і пішов на зустріч з вігілою, – анітрохи не очікуючи підступу.
Ось тобі й маєш!
Світ, що непорушно стояв на черепасі канцелярій, захитався.
CAPUT XI«А розбійник у хащі ще не знає, що краще: чи зарізати вас, а чи пак зарізатися…»
– Хто ж міг подумати, пані… А тепер чи не погодитеся ви ознайомити присутніх з новою версією подій?
Для економії часу Анрі просто відновила екран Великого Німого, накривши ним усіх, включаючи стелаж з алебардами.
– Дякую, колего, – сказав перед початком сеансу начищений до блиску розкольник, вертячись у гнізді. – Якщо хочете, можу допомогти з концентрацією флогістону. Ні? Ну, як хочете…