тут Муся не потрібна. Сидить, піт з чола непомітно

подивитися на відплиття, купують карамельних півників.

витирає.

40

41

Звісно, не помічає, як за круглою афішею-діжкою хо-

— Я що, на клоуна схожа? — запитала грізно і з пе-

вається її невідомий «супровідник», який усі ці двадцять

реможним виглядом вийняла з пухнастого ридикю-

годин в тамбурі їхав за нею аж до самого Києва, спо-

ля кольорову картонку, пішла на наступ — прямо на

стерігає — що вона робитиме.

Мусю, пройшла повз — до білої урни у вигляді лев’я-

А робити їй немає чого. Хіба що також спостеріга-

чої пащеки (Муся й не помітила, що біля урни сиді-

ти за поважною публікою.

ла). — Ось вам! — і вкинула картонку в пащеку.

Хоча, сказати чесно, різна тут публіка. І поважна, Побігла далі, роздмухуючи червоні щоки.

і не дуже.

Картатий товстун сумно закляк.

Ось біжить якась кудлата руда пані, за нею — че-

— Вбили… Зарізали…

реватий дядько в картатих брюках, сперечаються про

Оглядівся, прошепотів: «Вішатись треба!» — і по-

щось. Муся посміхнулася: ну точно як курка з півнем.

нуро побрів убік буфету рану душевну заливати.

— Фаїночко, голубонько, — досить голосно репе-

Дивні люди, думає Муся, а сама убік лев’ячої мор-

тує «картатий», — та стійте ж заради Христа! Це ж

ди косує — все їй цікаво.

усього на чотири дні!

Озирнулася, чи ніхто за нею не стежить. Інакше як

— Та хоча б і на годину — не поїду! — ледь озир-

панянці інститутського вигляду до урни руку засунути!

нувшись, відказує пані і різко зупиняється. — Ви що

Повагалася — засунула.

мені пропонували? Роль! А змушуєте дурня ламати!

Витягла картонку, тією Фаїночкою вкинуту.

Сказала ж: ні, ні і ні! А якщо мене люди впізнають? Як

А вона така сама, як в убієнного пітерського інже-

потім шановній публіці в очі дивитись? Ха-ха-ха, — не

нера — «Запрошення…».

засміялась, а так прямо і вимовила в обличчя товсту-

Час відплиття, номер каюти…

на. — Уявляю: Марія Стюарт пасажирів на паропла-

Хотіла Муся про Бога кілька добрих слів подумати, ві розважає! До того ж у ролі дружини якогось неві-

та часу на те немає: вхопила валізу — і на червоний

домого акторчика!

килим. Як повноправна.

Пішла далі.

А тінь, що за афішею-діжкою причаїлась, — в обхід, Картатий за нею дріботить, біля Мусі зупинився, піт

навпростець, за адміністративну будівлю, де людей

з чола зірваним метеликом витер, шепоче сердито:

менше. На ходу чоботи скидає.

— Ач розігналася: Марію Стюарт вона буде пред-

Чи не плавати зібрався?..

ставляти, клишонога! Та лише через мій труп!

* * *

І знову доганяє розлючену пані:

— Фаїночко, любонько дорогесенька, ріжете без

— Сонце, сонце лови! Знімай зліва!

ножа! Я ж капітану пообіцяв, що буде найкраща, най-

Оператор, що крутив ручку кіноапарату, не випуска-

веселіша актриса!

ючи з зубів папіроси, гнівно зиркнув убік режисера —

Фаїночка зупинилася.

мовляв, сам знаю, як знімати!

42

43

Обидва стояли на нижній палубі, неподалік від ка-

Але дідько розбере, хто є хто.

пітана, і завзято знімали «документальну фільму» на

Тому намагалися тісніше оточити мосьє Очінь, мод-

замовлення Київського пароплавства.

ного цирульника з самого Хрещатика. Той знав усіх!

— Зліва — в контражурі вийде… — відказав опе-

І офіціанти, мов зграя пінгвінів, топталися біля ньо-

ратор і забуркотів крізь зуби: — Теж мені — Люм’єр…

го, дослухаючись до влучних коментарів знавця ви-

«Прихід потяга — відхід потяга» — тьху! На що час ви-

щого світу.

трачаємо?

— Мій папаша половину Хрещатика перестриг! —

І голосно промовив:

між тим хвалився мосьє Очінь, кланяючись направо