сон — і рука міцніше притисла до голови пухову ме-

Її голова, за улюбленою звичкою, була накрита по-

реживну подушку.

душкою — зверху виднілася лише рука.

Поглянувши на Аристарха, чи не побачить зайво-

Тому Муся не могла чути, як із вулиці в прочинену

го, генерал потягнув за ковдру, відкриваючи на за-

хвіртку линуть голоси юних газетярів:

гальний огляд ніжне дівоче плече.

— Останні новини! Вранішній випуск! Небезпеч-

З-під подушки визирнуло незадоволене і сонне око

ний злочинець Петро Шнур вирвався на волю!

чистого блакитного кольору.

— Сенсація дня! Поліція спіймала облизня: зло-

— Ось! — генерал знову потрусив над оком жмут-

дій Петька Шнур втік із в’язниці! Подробиці — тіль-

ком газет. — Я так і знав: догралася.

ки у нас!

Усівшись на край ліжка, з якого, мов порох, поси-

— Втеча століття! Усі під загрозою! Помста злочин-

палися журнальчики і брошурки, прочитав рядки зі

ця поліцейським буде безжальною!

шпальти:

— Хто перший стане жертвою завзятого втікача?!

— «…психічно неврівноважений злодій на прі-

— Вранішній випуск! Останні новини!!!

звисько Шнур сьогодні вночі здійснив нахабну втечу

Під подушкою ж панували тиша і темрява.

по дорозі до місця ув’язнення. Як передбачають екс-

І так тривало б іще години зо дві, якби до дівочої

перти, цей звір у людській подобі одержимий жагою

спочивальні не увірвався сам генерал Гурчик.

кривавої помсти, котру під час суду привселюдно

Із високо піднятою рукою, що стискала жмуток вра-

пообіцяв здійснити над донькою нашого славетно-

нішніх газет, розпашілий і скуйовджений, він нагаду-

го… — на цьому місці генерал задоволено гмикнув

вав Зевса-громовержця Критського.

і повів далі: — …славетного обер-поліцмейстера

За ним навшпиньках прокрався лакей Аристарх

санкт-петербургської поліції, його високості генера-

і боязко зупинився на порозі, готовий у будь-яку мить

ла М. І. Гурчика»!

підхопити хазяїна попід руки в разі апоплексичного

Славетний генерал відкинув подушку і суворо зирк-

нападу.

нув на улюблене чадо:

З-за його плеча виглядала покоївка Лизавета

— Що тепер робити?! Догралася в слідчого!!! Я так

з пляшечкою нашатирного спирту в руках.

і знав!

Генерал зашелестів над рукою доньки газетами.

— Котра година? — почулося з-під знову натягну-

Але це не призвело до жодного зрушення.

тої на голову подушки.

— Догралася?! Дострибалася?! — гнівно вигук-

Аристарх поважно кивнув Лизаветі: зараз точно

нув він.

знадобиться пляшина з нашатирем.

У відповідь рука трохи ворухнулася, зі стиснутого

Так і сталося.

кулачка вистрелив вказівний пальчик, сонно похи-

Генерал схопився за серце і заковтав повітря.

14

— Що? Що?! Яка година?!

Схопився і закружляв довкола ліжка, немов чукот-

ський шаман, кульгаючи на праву (колись поранену

в бою) ногу.

— Тут смертю погрожують — а їй кохфій подавай!

Він знову затрусив газетами над милою білявою

голівкою, що нарешті визирнула зі свого схови-

ща і жалісно спостерігала за зворушливими рухами

татуся.

— Казав же, попереджав: не лізь не в свої спра-

ви! Ач бач: у нишпорки їй закортіло! Подвигів!

Його погляд упав на стоси журналів і книжок, роз-

сипаних довкола ліжка.

Спересердя генерал розворушив їх ногами так, ні-

би бродив в осінньому лісі.

— Що читаємо?! Хіба це дівоче читання?! Що те-

пер з тобою робити?!

Набігавшись і досхочу потоптавши небезпечну для

дівочого виховання пресу, Матвій Іванович картин-

но зупинився посеред кімнати, по-наполеонівськи

заклав праву руку за вилогу оксамитового турецько-

го халата.

Аристарх зітхнув із полегшенням: добра ознака,

нападу не буде.

Генерал викинув у повітря ліву руку і театрально