Фауст
вернуться

Гете Иоганн Вольфганг
Шрифт:
 ПоетГанебне ремесло ганебним буде скрізьІ справжньому художнику не личить.Та ви, я бачу, завзялисьНікчемних партачів звеличить.ДиректорТакий докір мені не заболить:Хто дума путнє щось зробить,Знарядь шука, як до роботи.А вам – м'які дрова колоти;Для кого пишете? Глядіть:Ось цей з нудоти йде сюди,Той – за столом по зав'язку напхавшись,А той (найгірший він завжди) —Газет усяких начитавшись.До нас збігаються, немов на маскарад,Побачити цікаве кожен рад.Тут дами напоказ з'являються ошатні;Це теж артистки, лиш безплатні.Ви дивитесь з поезії висот,І всі поклонники вам любі;Погляньте ж ближче на народ:Одні холодні, другі грубі.Той по виставі йде у карти грать,Той зночувати ніч в обіймах у повії;Чи ж варт для них бентежить мріїІ муз шляхетних турбувать?Кажу ж вам, лиш пишіть,Все більш і більш пишіть, —І зразу шлях до успіху відкритий, —Людей аби із плигу збити,Бо трудно їх задовольнить…Що з вами? З радощів? Чи що болить?  ПоетІди шукай деінде наймитів!Ти хочеш, щоб поет занапастивСвій вищий дар – і пориви, і мріїПриродою натхненного творця!Чим він чарує всі серця?Чим він скоряє всі стихії?Це та гармонія, що лине із грудейІ обійма весь світ – природу і людей.Коли природа свій починок вічний,Байдуже прядку крутячи, пряде,І всіх створіннів гурт негармонічнийРізноголосячи гуде, —Хто вносить лад усюди живодайний,Вливає ритм у кожен рух і звук?Хто всі ті голоси в хорал єднає зграйний,В акордів голосних врочистий перегук?Хто каже бурі в пристрасті ревіти,Зорі вечірній в роздумі сіять?Хто може всі весняні пишні квітиДо ніг коханої прослать?Хто лаврові листки спліта в вінок,Щоб увінчати почестю героїв?Хто олімпійцям захист і зв'язок?Поет, людської сили прояв.  КомікЯвіть же нам ту силу сповна,Хай творчість так у вас іде,Немов пригода та любовна.Буває, двох десь випадок зведе,А там пішли побачення й розмови,Щасливі сни й пробудження раптові,Надії хміль і гіркота оман, —І так незчуєшся, як вродиться роман!Таку і ви нам п'єсу дайте,В життя людське чимглибше заглядайте!Всі так живуть, а бачать так не всі,Тож покажіть життя у всій красі.Картини барвні, світло тьмянеТа іскра правди в млі омани —І наварили ви пиття,Що людям скрашує життя.І йде сюди замріяне юнацтво,Йому наш твір – чудесне відкриття,І йдуть сюди вразливі на чуття,Для них ця гра – переживань багатство.І кожен тут знаходить щось своєІ бачить те, що в нього в серці є.Ще здатні всі вони і до плачу й до сміху,Шанують пориви, із блиску мають втіху…Хто всього знав, тому попробуй догоди!Хто починає жить – подякує завжди.  ПоетВерни ж мені той час блаженний,Коли я жити починав,Коли пісень потік натхненнийЗ джерел незглибних виринав;Коли в туман був світ повитийІ чар закритий в пуп'янки,Коли барвисті і п'янкіВ лугах веселих рвав я квіти…Я бідний був – і все я мав,І правду й вигадку кохав…Верни ж ті пориви чудові,І серця жаль, і щастя сни,І міць ненависті й любові —Минулу молодість верни! КомікТа молодість потрібна лиш,Як ворог у бою натисне,Як дівчина, усіх миліш,Тобі сама на шию звисне,Як вабить здалеку вінокТебе добігти ген до цілі,Як на умі тобі танокІ пиятика ночі цілі, —А струни ліри золотіРукою вправною торкати,Назустріч обраній метіСтежками звинними блукати, —Це вам, старим, і Бог велів,І цьому тільки маємо радіть ми,Бо старість з нас не робить малюків,Вона лиш застає нас дітьми. ДиректорПокиньте спори й аргументи,Лишіть докори й компліменти, —За них нічого не купить;До діла треба приступить.Натхнення, настрій – то бридня все,Сміліші будьте, їх не ждіть.Коли поетом ти назвався,Умій натхненням володіть!Варіть же швидше, друже милий,Кріпкий напій, що ми ждемо;Чого сьогодні не зробили,Те завтра не прийде само!Отож і дня дарма не гайте,Як тільки є можливість десь,За коси враз її хапайтеІ вже із рук не випускайте,Поки свого не доб'єтесь.Адже яких лише диваційНе бачив наш німецький кін!Тож не шкодуйте ні машин,Ні чудернацьких декорацій.Не бракуватиме зірок,І сонця, й місяця, і неба,Дамо й води, й вогню, як треба,І скель, і звірів, і пташок!Так розміркуйте ж все дотепно,На сцені всесвіт умістітьІ швидко й бережно пройдітьІз неба через землю в пекло.

Пролог на небі [16]

Господь, архангели, згодом Мефістофель.

 РафаїлМогутнім громом сонце граєВ гучному хорі братніх сферІ путь накреслену верстаєОд первовіку й дотепер.Цих незбагненних див видінняСповняє силою серця,І, як у перший день творіння,Величні всі діла Творця.

16

Вистава барокового театру на міфологічну, зокрема біблійну, тематику відкривалася «прологом», де показувалося, як боги та інші вищі сили оглядають земні обшири і бесідують про людей (героїв п'єси), чия доля в їх владі. За традицією, після цього персонажі прологу вже не брали участі в самій виставі.

 ГавриїлЗемля із швидкістю страшноюВ просторі крутиться-літа,І райське світло дня чергоюЗміняє ночі темнота.Хвилює море неозореІ шумом скелі покрива,Та сфер стремління вічно-скореІ гори, й море порива.МихаїлБурхають бурі навзаводи,Шумлять нестримано кругомІ огортають твердь і водиТаємно-грізним ланцюгом.Блискоче з хмар руїнний пломінь,Громам осяюючи путь,Та всеблагої ласки проміньПриборкує стихії лють.