В очах Річарда загорівся гнів. Зусиллям волі він скинув з себе заціпеніння і ступив уперед, але Даркен Рал поклав руку йому на груди, прямо навпроти серця, і Річард зупинився.

— Я поставлю тобі клеймо, Річард, Тавро Володаря. Ти належиш Йому.

Річард відкинув голову. Від крику його, здавалося, готові впасти стіни. Він проник у саме серце і в саму душу Келен, наповнивши їх безнадією і розпачем. Здавалося, вона пережила тисячі смертей за одну мить.

Коли Даркен Рал торкнувся грудей Річарда, з-під його долоні вирвалися клуби диму. Огидно запахло горілим м'ясом. Даркен Рал прибрав руку.

— Така плата за невігластво, Річард. Ти затаврований і відтепер належиш Володарю. Відтепер і назавжди. Твій шлях починається.

Річард обм'як, немов маріонетка, у якої перерізали ниточки. Він упав, і Кален не знала, помер він чи тільки втратив свідомість. Вона випросталася, але це був не вільний рух. Це діяли ниточки, за які смикав Даркен Рал.

Він ковзнув до неї, огорнувши її блідим сяйвом. Келен хотіла відскочити, хотіла заплющити очі, але не могла поворухнутися.

— Убий і мене, — прохрипіла вона. — Відправ мене вслід за ним. Прошу.

Мерехтлива рука торкнулася її. Серце пронизала біль, і свідомість помутилася.

Його пальці розкрилися. Від дотику його долоні по тілу Келен пробігали леденячі шкіру і обпалюючі хвилі.

Даркен Рал прибрав руку.

— Ні. — Кровожерлива посмішка повернулася на його обличчя. — Ні. Це занадто легкий вихід. Нехай він краще дивиться, як ти страждаєш. Нехай краще дивиться, будучи не в змозі допомогти. Це збільшить його муку. Пронизливий погляд Даркена Рала буквально вивертав її навиворіт.

Точно такий же погляд бував іноді у Річарда. — Я залишу тебе в живих. Поки що. Але дуже скоро ти опинишся на межі життя і смерті. Одна біль буде змінювати іншу, — нещадно сказав Даркен Рал. — А він буде дивитися.

Вічно. Я буду дивитися. Вічно. Володар буде дивитися. Вічно.

— Прошу тебе! — Заридала вона. — Відправ мене слідом за ним!

Дарці Рал підняв руку і пальцем змахнув сльозу у неї з щоки. Келен здригнулася від болю.

— Раз ти так сильно його любиш, я зроблю тобі невеликий подарунок. — Він недбало махнув рукою в бік Річарда. — Я дозволю йому пожити ще трохи. Небагато, але достатньо для того, щоб ти змогла побачити, як клеймо Володаря висмоктує з нього життя. Висмоктує душу. Час — ніщо.

Володар все одно отримає його. Я дарую тобі цю невелику частинку вічності, щоб ти могла бачити, як вмирає той, кого ти любиш.

Він схилився над нею. Вона спробувала відсахнутися, але не змогла. Губи його торкнулися її щоки. Келен пронизала гостра біль, а в мозку спалахнули картини насильства. Мерехтливі пальці відкинули волосся з її шиї, і він прошепотів їй прямо у вухо:

— Насолоджуйся моїм подарунком. Прийде час, і я заволодівши тобою. Назавжди.

Ти будеш між життям і смертю. Назавжди. Я розповів би тобі, які страждання тебе чекають, але, боюся, ти просто не зрозумієш. Але нічого, скоро сама все побачиш. — Він ледь чутно засміявся їй у вухо. — Як тільки я остаточно розірву завісу і прокладу дорогу для Володаря.

Він торкнувся губами її шиї. Келен була не в силах чинити опір. Видіння, що виникали в голові, завдавали ні з чим не порівняну біль.

— Це маленький завдаток. До зустрічі, Мати-сповідниця.

Як тільки він відвернувся, вона знову отримала здатність рухатися. Вона спробувала закликати свою магію. Магія не приходила. Келен заридала від безсилля, дивлячись, як Даркен Рал виходить з дому духів і розчиняється в темряві.

Коли він зник, вона з криком впала на підлогу і, дряпаючи нігтями землю, підповзла до Річарда.

Він лежав лицем вниз. Вона перевернула його на спину. Його рука зі стуком впала на землю, голова безвольно хитнулася. Він не дихав і, здавалося, був уже мертвий. На грудях його горів відбиток долоні — клеймо Володаря.

Обпалена шкіра потріскалася і кровоточила. Життя і душа покидали Річарда.

Здригаючись від ридань, вона уткнулась в нього і притиснулася обличчям до його холодної щоки. «Будь ласка, Річард, — схлипувала вона, — будь ласка, не покидай мене. Я все для тебе зроблю. Краще я помру за тебе. Тільки не вмирай! Не залишай мене! Будь ласка, Річард. Не вмирай!»

Потім вона, знесилившись, затихла. Їй здавалося, що її світ скінчився. Він вмирає! Вона ні про що не могла думати і лише повторювала, що любить його.

Він вмирає, а вона нічого не в змозі зробити. Вона чула, як сповільнюється його дихання. Вона сама хотіла померти разом з ним, але смерть не приходила. Вона втратила відчуття часу. Вона не могла зрозуміти, пройшло кілька хвилин, чи кілька годин. Вона перестала відрізняти реальне від нереального. Все відбувалося немов у страшному сні. Тремтячими пальцями вона гладила його обличчя. Шкіра його була холодною, як у мерця.