Стара перестала розглядати сорочку Келен, яку знаходила дуже дивною.

— Це заспокоїть тебе, і ти навіть не відчуєш, що я роблю. Продовжуй жувати. Не бійся, дитино. Ти не відчуєш болю.

Келен виплюнула листя. Стара подивилася на підлогу і підняла брову.

— Ніссель, я сповідниця. Якщо я втрачу над собою контроль, то втрачу владу над моєю силою. І коли ти до мене доторкнешся, я можу звільнити її, сама того не бажаючи.

Ніссель заклопотано насупилася.

— Але, дитя, ти ж спиш, і тоді ти теж втрачаєш контроль.

— Це зовсім інше. Я спала з самого народження. До того, як у мені піднялася ця сила. А якщо я забуду або відволікуся якось по-новому, як, наприклад, з твоїм листям, я можу мимоволі торкнутися тебе.

Ніссель кивнула. Піднявши брови, вона нахилилася ближче.

— Тоді як же ти…

Келен безпристрасно подивилася на стару. Вона не сказала нічого, але висловила все. В очах Ніссель промайнуло розуміння. Цілителька випросталась.

— О, тепер мені все ясно.

Вона співчутливо погладила Келен, пройшла в дальній кут хатини і принесла шматок шкіри.

— Затисни це зубами, — сказала вона і поплескала Келен по плечу. — Якщо тебе ще колись ранять, подбай, щоб тебе привели до старої Ніссель. Я запам'ятаю, як, треба обходитися з сповідницею. Часом для Цілителя важливіше знати, чого робити не слід. Може, для сповідниці теж, а? — Келен посміхнулася і кивнула. — А тепер, дитя, затисни зубами цей шматок. Та міцніше.

Закінчивши, Ніссель витерла обличчя Келен мокрою ганчіркою. Келен була настільки змучена, що навіть не змогла сісти. Ніссель звеліла їй полежати, змастила рану коричневим бальзамом і наклала пов'язку.

— Поспи небагато, перед бенкетом я тебе розбуджу.

Келен накрила зморшкувату руку долонею і змусила себе посміхнутися.

— Спасибі, Ніссель.

Вона прокинулася, відчувши, як хтось розчісує їй волосся. Ніссель посміхнулася.

— Поки рука не заживе, тобі буде важко розчісувати ці чудові кучері. Небагато є гідних того, щоб відростити таке довге волосся. Я подумала, тобі буде приємно, якщо я причешу тебе перед святкуванням. Скоро почнеться бенкет. Тебе вже чекає гарний молодий чоловік.

Келен сіла.

— Давно він тут?

— Давно. Він був тут майже весь час. Я спробувала відігнати його мітлою, — Нісселя насупилася, — але він не хотів йти. Дуже вже впертий, правда?

— Правда, — посміхнулася Келен. Ніссель допомогла їй одягтися. Біль майже пройшов. Річард чекав на вулиці, притулившись до стіни. Як тільки Келен з'явилася в дверному отворі, він кинувся до неї. Річард встиг помитися і привести себе в порядок. Він вбрався в нову сорочку та надів штани з оленячої шкіри. Меч, зрозуміло, був на місці. Ніссель сказала правду. Він дійсно був гарний.

— Як ти? Що з рукою? Все в порядку?

— Все чудово, — посміхнулася Келен. — Ніссель прекрасна цілителька.

Річард схилився і з вдячністю поцілував стару в чоло.

— Спасибі, Ніссель. Я навіть готовий пробачити тобі мітлу.

Почувши переклад, Нісселя посміхнулася і подивилася на Річарда так, що йому стало трохи не по собі.

— Може дати йому зілля, — запитала вона Келен, — зілля, що дає витривалість?

— Ні, — відрізала Келен. — Я не сумніваюся, що він впорається і так.

З середини села доносилися вибухи сміху і барабанний бій. Річард і Келен йшли між скупченими темними хатинами. Небо змилостивилася, і дощ припинився. Тепле повітря було напоєне ароматами мокрих трав. Під навісами височіли помости, освітлені смолоскипами. На площі горіли багаття. Гуло полум'я, потріскували поліна. По землі металися тріпочучі тіні. Келен знала, яких зусиль коштувало доставити сюди паливо. Зазвичай полін ледь вистачало на розпалювання вогнищ. Таку розкіш, як багаття, люди Племені Тіни дозволяли собі нечасто.

До Келен долинули чудові аромати приготування їжі. Але вона не відчувала голоду. Всюди метушилися жінки, одягнені в святкові вбрання. Молоденькі дівчата виконували доручення матерів і доглядали, щоб усе йшло як належить. Чоловіки накинули на плечі кращі шкури, пристебнули до поясів багато прикрашені ножі і намазали волосся рідким брудом.

На вогні готувалася їжа. Люди ходили по селі, пробували їжу, базікали, ділилися новинами. Здавалося, все плем'я зайнято або їжею, або готуванням. Діти радісно носилися навколо вогнищ. Вони кричали, грали, сміялися, переповнені захватом від несподіваного вогняного свята.