— Відкрию тобі секрет, який ти, може, дізнаєшся, тільки коли станеш занадто стара, щоб одержати з нього користь. — Вона підняла на нього мокрі очі. — Його образа ранить його точно так само, як і тебе.

— Правда?

Птахолов беззвучно розсміявся і кивнув.

— Вже повір мені, дитя.

— Я не мала права. Мені слід було раніше зрозуміти це. Я так шкодую про свій вчинок.

— Не говори мені. Скажи йому.

Вона випросталась і подивилася в його обвітрене обличчя.

— Мабуть, скажу. Спасибі тобі, поважний старійшина.

— І коли будеш вибачатися, передай і мої вибачення.

— За що? — Насупилася Келен.

Він зітхнув.

— Те, що ти старий, що ти вождь, не позбавляє тебе від нерозумних рішень. Ось і сьогодні я зробив помилку і щодо Річарда і щодо моєї племінниці. У мене теж не було права. Подякуй йому від мене за те, що він утримав мене від ганебного вчинку. Я повинен був би засумніватися, але не засумнівався. — Він зняв з шиї свисток. — Передай йому цей подарунок і подякуй за те, що він відкрив мені очі. Нехай цей свисток послужить йому добром. Я потім покажу йому, як ним користуватися.

— Але він потрібен тобі, щоб скликати птахів.

— У мене є інші. — Птахолов посміхнувся. — Тепер іди.

Келен взяла свисток і міцно стиснула його в руці. Вона стерла сльози з лиця.

— Все своє життя я навряд чи коли плакала, а з тих пір, як впав кордон з Д'харом, я, здається, тільки цим і займаюся.

— Всі ми плачемо іноді, дитя. Іди.

Вона швидко поцілувала його в щоку й пішла. Оглянувши майданчик, вона не помітила Річарда. Вона всіх питала, де він, але ніхто не бачив його. Келен обійшла всіх кругом. Де він? Діти спробували втягнути її в свій хоровод, дорослі пропонували їй частування. Інші хотіли поговорити з нею. Келен ввічливо відхиляла всі пропозиції.

Нарешті вона попрямувала до будинку Савідліна, вирішивши, що вже там-то точно знайде Річарда. Але будинок був порожній. Вона опустилася на підлогу. Невже він пішов без неї? В душу закрався сумнів. Вона обвела поглядом кімнату. Ні. Його мішок все ще валявся там, де вона залишила його, коли приходила за яблуком. І потім, Річард не пішов би до танцюючих.

І тут її осяяло. Вона знає, де Річард. Келен посміхнулася власним думкам, дістала з мішка яблуко і попрямувала до будинку духів.

Раптово темряву розірвав яскравий спалах. Келен не відразу усвідомила, що це, але подивившись в просвіт між хатинами, побачила блискавку. Блискавку на горизонті, що розгалузилася в усіх напрямках, оточила все, розірвала небо хижими кігтями, прокола темні хмари, пофарбувавши їх зсередини переливами світла. Грому не було. І раптом все зникло, повернулася темрява.

«Так коли ж закінчиться ця негода?», — Подумки запитала Келен. Чи побачить вона ще колись сонце або зірки? «Знову ці чарівники з своїми хмарами», — подумала вона, хитаючи головою. Цікаво, чи побачить вона коли-небудь Зедда? Принаймні хмари захищають Річарда від Даркена Рала.

Будинок духів стояв у темряві, далеко від шуму і святкової метушні. Келен тихенько штовхнула двері. Річард сидів на підлозі біля вогнища. Поруч валявся меч у піхвах. Він обернувся на скрип дверей.

— Твій провідник хоче поговорити з тобою, — сказала Келен, входячи в хатину. Вона опустилася на підлогу поруч з Річардом.

Серце її шалено калатало.

— І що ж мені хоче сказати мій провідник? — Річард мимоволі посміхнувся.

— Я хотіла сказати, що була неправа, — тихо промовила Келен, мнучи край одягу. — Вибач мені, будь ласка. І не тільки за те, що я так з тобою обійшлася. Прости, що не довіряла тобі.

Річард обхопив руками коліна. Він повернувся до Келен. Червоний відблиск вогню відбився в його спокійних очах.

— Я подумки повторював свою промову, але як тільки ти увійшла, у мене все вилетіло з голови. — Він знову посміхнувся. — Вибачення прийняті.

Вона відчула полегшення, її серце тануло. Вона кинула на нього погляд з-під він.

— А промова була хороша?

Його усмішка стала ширшою.

— Так. Принаймні так мені здавалося. Втім, не впевнений.

— У тебе це добре виходить. Старійшини перелякалися до смерті. Та і Птахолов теж. — Вона потягнулася і наділа йому на шию свисток.

Річард помацав свисток.

— Що це?

— Подарунок Птахолова. Він просить вибачення за те, що намагався змусити тебе це зробити. Він сказав, що теж не мав на це права. Подарунок — подяка за те, що ти відкрив йому очі. Завтра він покаже, як ним користуватися. — Келен повернулася спиною до вогнища і посунулася ближче до Річарда. Ніч видалася напрочуд теплою. В хатині було жарко від вогню, що горить у вогнищі. У Річарда шкіра блищала від поту, і тому візерунки на грудях і на руках надавали йому дикого і первісного вигляду. — Ти вмієш відкривати людям очі, — зніяковіло пробурмотіла вона. — Думаю, тут не обійшлося без магії.

— Може, і не обійшлося. Зедд же казав, що хороший трюк часом спрацьовує краще будь-якої магії.

Його голос знаходив відгук у самих глибинах її душі, змушуючи відчувати власну безпорадність.

— А Еді говорила, що ти володієш магією мови, — прошепотіла Келен.

Він допитливо подивився на неї. Цей погляд пронизав її своєю силою. У Келен перехопило подих. Звідкись здалеку долинав безперервний звук болденів. В осередку мірно потріскували поліна. Ніколи ще Келен не відчувала такого заспокоєння, такої безпеки і такої напруги. І все — одночасно. Вона розгубилася.