— Ні, пані Денна, не намагаюся. Це правда, пані Денна.

— Відмінно. Все правильно. Ти і повинен її боятися. Констанція ненавидить чоловіків. Всякий раз, коли вона вбиває чергового вихованця, вона кричить: «Растін!». Так звали того, хто її зламав. Пам'ятаєш, я розповідала про людину, яка зламала мене, взяла у дружини і якого я потім убила? А до того він займався навчанням Констанції. Це Растін її зламав. Констанція і підказала мені, як його вбити. Заради неї я готова на все. Я вбила людину, яку вона ненавиділа. І вона теж піде на все заради мене.

— Так, пані Денна. Але, пані Денна, будь ласка, не залишай мене з нею наодинці.

— Моя тобі порада — чесно виконуй все, що від тебе вимагається. Чи не заробиш занадто багато годин, я буду з тобою весь час, поки Констанція тебе навчає. Ти зрозумів мене? Бачиш, як тобі пощастило з пані?

— Так, пані Денна. Спасибі, що вчиш мене. Ти талановитий учитель.

Вона відкрила очі і допитливо подивилася на Річарда, але на його обличчі не було й тіні глузування.

— Принеси мені рушник. Піжаму поклади на стілець біля ліжка.

Річард допоміг їй витертися. Денна не стала надягати піжаму. Вона опустилася на ліжко, мокре волосся безладно розметались на подушці.

— Вимкни світильник. — Річард негайно підкорився. — А тепер, коханий, принеси ейдж.

Річард здригнувся. Дотик до ейджа завдавав страшний біль. Боячись забаритися хоча б мить, він зціпив зуби і схопив зі столика ейдж, намагаючись тримати його на розкритих долонях. Біль віддавалася навіть в плечах. Він і сам не знав, як протримався до тих пір, поки Денна не взяла ейдж у нього з рук. Вона притулила подушки до спинки ліжка і сидячи спостерігала за Річардом. Позбувшись ейджа, він полегшено зітхнув.

— Пані Денна, а чому, коли його тримаєш ти, він не завдає тобі болю?

— Чому не завдає? Завдає, і так само, як і тобі. Адже цим ейджілом навчали і мене.

Річард ошелешено дивився на неї.

— Отже, весь час, поки ти тримаєш ейдж, він завдає тобі болю? Весь час, поки ти зі мною займаєшся?

Денна мовчки кивнула, перекотила ейдж з долоні на долоню і на мить опустила очі. Вона трохи зрушила брови і посміхнулася Річарду.

— Я майже весь час відчуваю ту чи іншу біль. Це одна з причин, за якою підготовка Морд-Сіт займає роки — треба навчитися справлятися з болем. Напевно, саме тому в Морд-Сіт обирають тільки жінок. Чоловіки слабкіші. Поки ейдж висить у мене на зап'ясті, на ланцюжку, він не завдає болю. Але під час занять, коли я тримаю його в руках, біль не залишає мене ні на секунду.

— Я цього не знав! — У Річарда стислося серце. — Прости мене, пані Денна. Прости, що моє навчання приносить тобі стільки страждань.

— Біль може приносити і радість, любов моя. Цьому-то я тебе і намагаюся навчити. А тепер досить розмов. Пора продовжити навчання.

Річард знав, що означає її застиглий погляд.

— Але, пані Денна, ти щойно викупалася, а я такий спітнілий.

— Я люблю запах твого поту. — Куточок її рота викривився про усмішці. І не зводячи з Річарда очей, вона затиснула зубами ейдж.

Кожен новий день був дивно схожий на попередній. Річард нічого не мав проти посвят — в цей час його хоча б ніхто не мучив. Але от слова посвяти просто приводили Річарда в сказ, і, монотонно повторюючи одні й ті ж фрази, він ні на мить не переставав думати про косу Денни. Година за годиною бубоніти одне і те ж, та ще стоячи на колінах, притулившись лобом до холодного каменю — далеко не краще проведення часу. Прокидаючись ночами, Річард виявляв, що в мозку у нього настирливо звучать слова: «Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі».

Денна більше не одягала червоне. Тепер вона носила одяг з білої шкіри. Вона сказала Річарду, що білий колір — знак того, що він зламаний і обраний її чоловіком. Знак влади, яку вона має над ним. Знак того, що він покірний її волі і вона може обходитися без кровопускання. Констанція цього явно не схвалювала. Що ж до Річарда, то він не помітив особливої різниці. Дотики ейджа, нехай навіть безкровні, завдавали тої ж болі, що й раніше. Велику частину часу Констанція проводила в товаристві Денни, лише зрідка зникаючи, щоб зайнятися черговим новим вихованцем. Вона все наполегливіше просила Денну, щоб та залишила їх з Річардом наодинці, але Денна не погоджувалася. Чим краще Річард взнавав Констанцію, тим більше він її боявся. Всякий раз, просячи Констанцію змінити її, Денна ніби сміялася над ним.

Одного разу, після другої посвяти, коли Констанція пішла, щоб зайнятися черговим вихованцем. Денна відвела його в кімнатку, суміжну зі спальнею, і зібралася приступити до навчання. Вона звично натягнула канат.

— Пані Денна, дозволь попросити тебе. Я хотів би, щоб надалі моїм навчанням займалася тільки пані Констанція.

Його прохання подіяло на Денну найнесподіванішим чином. Морд-Сіт прийшла в сказ. Вона мовчки витріщилася на Річарда, і обличчя її поволі наливалося кров'ю. Отямившись, вона почала люто шмагати його ейджілом. Денна кричала, що він недостойний, безсоромний хам. Повторювала, що шалено втомилася від нього. Вона вирізнялася незвичайною силою, і всю її вона вкладала в удари ейджа. Здавалося, цьому не буде кінця.