Річард не пам'ятав, щоб вона коли-небудь була в такому стані. Втім, дуже скоро він не пам'ятав вже взагалі нічого, навіть хто він і де знаходиться. Він не міг вимовити ні слова, не міг благати про пощаду, насилу дихав. Здавалося, чим сильніше вона б'є його, тим більше виходить з себе. Він бачив кров на підлозі. Червона кров забризкала біле шкіряне вбрання. Груди Денни судорожно здіймалися. Коса розплелася.

Денна схопила Річарда за волосся, закинула йому голову і без попередження встромила у вухо ейдж. Вона повторювала це знову і знову. Час зупинився.

Нарешті Денна кинула ейдж.

— Я пішла вечеряти. — Річарда обпекло болем магії. Він застогнав. — На час своєї відсутності, а я маю намір трохи відпочити, я залишаю з тобою біль магії. Подолати її ти не зможеш. Якщо лють покине тебе — а вона тебе покине, це я обіцяю, — біль стане ще сильнішим.

Денна підійшла до стіни і ривком натягнула канат. Тепер його ноги не діставали до підлоги. Річард закричав.

— Відпочивай. — Вона різко повернулася на підборах і зачинила за собою двері.

Річард перебував на межі божевілля. Він не пам'ятав, скільки тривав цей кошмар. Він тільки відчув, як ослабли мотузки, зрозумів, що лежить на підлозі, і крізь туман побачив перед собою черевики Денни. Вона прибрала магічний біль, але руки його все так само були скручені за спиною, і плечі горіли як, в вогні. Річард побачив на підлозі калюжі крові і заридав.

— Я ж тебе попереджала, — прошипіла Денна крізь зуби, — ти мій чоловік на все життя. — Він чув її шалений, переривчастий подих. — Поки я знову не зайнялася тобою, поки ти ще здатний говорити, я бажаю почути, чому ти хочеш, щоб замість мене тебе навчала Констанція.

Він спробував щось сказати, але тут же харкнув кров'ю.

— Так зі мною не розмовляють! На коліна! Живо!

Потім він спробував піднятися, але не зміг. Денна схопила його за волосся і рвонула на себе. У Річарда закрутилася голова, він притулився обличчям до її живота, мокрого від крові. Його крові.

Денна відіпхнула Річарда і доторкнулася ейджілом до його скроні. Він широко відчинив очі і з благанням подивився на Денну.

Денна вдарила його по губах.

— Дивись в землю, коли зі мною розмовляєш! Ніхто не давав тобі дозволу дивитися на мене! — Річард опустив погляд на її черевики. — Твій час закінчується! Відповідай на питання!

Річард знову закашлявся кров'ю.

— Тому, пані Денна, — прохрипів він, — що я знаю, які страждання тобі заподіює ейдж. Я хотів, щоб зі мною займалася пані Констанція, щоб позбавити тебе від болю. Не хочу, щоб ти мучилася. Я знаю, що таке біль — ти мене цьому навчила. Тобі і так довелося багато страждати. Нехай пані Констанція мене б'є, зате ти не будеш страждати через мене.

Настав довге мовчання. Річард намагався встояти на колінах. Він дивився на черевики Денни, гадаючи, що вона збирається робити далі.

— Не розумію я тебе, Річард Сайфер, — сказала нарешті Денна. Голос її звучав ніжно. Гнів зник. — Забери мене духи, я тебе не розумію.

Вона зайшла йому за спину, звільнила руки і ні слова не кажучи вийшла з кімнати. Річард впав на підлогу обличчям униз, і заридав, лежачи в калюжі крові.

Задзвонив дзвін, який скликав на вечірню посвяту. Денна повернулася, присіла біля Річарда, ніжно обійняла його за плечі і допомогла встати.

— Нам не дозволено пропускати посвячення, — тихо промовила вона, пристібаючи до пояса ланцюг.

Річард глянув на бурі плями, що покривали біле облачення Денни, і йому стало погано. Він зауважив, що її обличчя і волосся теж забруднене кров'ю. Люди з жахом шарахалися від них. Стояти на колінах, притиснувшись чолом до підлоги, було нестерпно. Від дикого болю Річард майже не міг дихати, не те що говорити. Він не знав, чи правильно вимовляє слова, але Денна не поправляла його, і він продовжував тихо бурмотіти.

Двічі продзвонив дзвін. Денна піднялася, але не допомогла Річарду. Звідкись з'явилася усміхнена Констанція.

— Ну і ну! Денна! Здається мені, ти непогано побавилась. — Констанція відважила Річарду ляпаса, але він все ж встояв на ногах. — Що, був поганим хлопчиком?

— Так, пані Констанція.

— Мабуть, дуже поганим. Це чудово! — Вона подивилася на Денну голодним поглядом. — Я вільна. Покажемо йому, на що здатні дві Морд-Сіт?

— Ні, Констанція. Не сьогодні.

— Ні? Що значить ні?

— Ні — значить «ні»! — Вибухнула Денна. — Він мій чоловік, і я маю намір навчати його, як дружина! Може, ти бажаєш прийти, щоб подивитися, як я буду лежати з ним в ліжку? Ну що ж, заодно побачиш, на що я здатна, коли у мене в зубах затиснутий ейдж! Ти цього хочеш? Так?