Даркен Рал нахмурився.

— Сповідниця Келен? Та, що брала сповідь у цього торговця, Брофі, і визнала його невинним?

Демміні повільно кивнув, риси його спотворилися ненавистю.

— Їй напевно хтось допоміг, інакше Квод не загинув би.

Рал мовчки вивчав його поглядом. Нарешті Демміні перервав тяжке мовчання.

— Це зовсім незначна подія. Навряд чи вона варта того, щоб ти витрачав на це свій дорогоцінний час.

Рал підняв брову.

— Я сам буду вирішувати, що гідно моєї уваги, а що ні. — Його голос здавався м'яким, майже ласкавим.

— Звичайно, мій пане. Вибач. — Демміні надто добре знав Магістра. Йому не було потрібно чути гнівний оклик, щоб відчути загрозу.

Рал знову лизнув пальці і поплескав ними по губах. Його очі вп'ялися в очі співрозмовника.

— Демміні, якщо ти чіпав хлопчика, я про це дізнаюся.

Крапля поту скотилася Демміні в око. Він закліпав.

— Мій пане, — хрипким шепотом відповів Демміні, — я готовий померти за тебе. Клянуся, я б ніколи не наважився доторкнутися до твого духовного провідника.

Даркен Рал ще мить вивчав Демміні Насса. Потім кивнув.

— Втім, я вже сказав, що все одно дізнаюся правду. Тобі відомо, що я з тобою зроблю, якщо з'ясується, що ти збрехав. Я не терплю, коли мене обманюють. Мені це неприємно.

— Мій пане, — сказав Демміні, бажаючи змінити тему, — що робити з вимогами королеви Мілени?

Рал знизав плечима.

— Скажи їй, що я готовий задовольнити всі вимоги в обмін на шкатулку.

Демміні здивовано втупився на нього.

— Але, мій пане, ти навіть не глянув на список!

Рал відповів з самим невинним виглядом:

— А ось ц-е п-и-т-а-н-н-я дійсно не гідне того, щоб я витрачав на нього свій дорогоцінний час.

Демміні знову переступив з ноги на ногу. Його шкіряна сорочка заскрипіла.

— Мій пане, я не розумію, навіщо ти граєш з королевою в ці гри. Цей список вимог принижує твоє достоїнство. Ми могли б просто розчавити її, як жирну жабу. Тільки скажи, і я складу свій список вимог, який тебе цілком задовольнить. А королева Мілена ще й пошкодує, що не повела себе як слід.

Рал, трохи посміхаючись, вивчав поглядом порите віспою обличчя вірного помічника.

— У неї є чарівник, Демміні, — прошепотів Рал. Йог блакитні очі засяяли.

— Я знаю! — Демміні стиснув кулаки. — Джіллер. Тільки накажи, мій пане, і я принесу тобі його голову.

— Але як ти думаєш, Демміні, навіщо королеві Мілені знадобився чарівник? — Демміні тільки знизав плечима, і Рал сам відповів на питання: — Щоб оберігати шкатулку, ось навіщо. Вона розуміє, що це і її захист. Якщо ми вб'ємо королеву або чарівника, може з'ясуватися, що вони сховали шкатулку з допомогою магії. Тоді нам доведеться ще витратити час на її пошуки. До чого нам зайва робота? Поки що для мене найпростіше — це підтримувати з королевою хороші відносини. Якщо вона почне завдавати мені клопоту, я знайду спосіб розібратися і з нею, і з чарівником. — Він повільно обійшов труну батька, ведучи пальцями по символах і не відводячи від імені Демміні пильного погляду блакитних очей. — У будь-якому випадку, як тільки я заволодію останньою шкатулкою, її вимоги втратять всякий сенс. — Він підійшов до помічника. — Але є й інша причина, друже мій.

Демміні схилив голову набік.

— Інша причина?

Дарці Рал кивнув, нахилився ближче і знизив голос:

— Демміні, ти вбиваєш хлопчиків до… чи після?

Демміні злегка подався назад і підчепив великим пальцем свій ремінь. Відкашлявшись, він відповів:

— Після.

— Після? А чому після? Чому не до? — Соромливо посміхаючись, запитав Рал.

Демміні уникав дивитися в блакитні очі Магістра. Він втупився в підлогу і переступив з ноги на ногу. Даркен Рал наблизив обличчя і очікувально подивився на свого помічника. Тихо, щоб не почули стражники, Демміні відповів:

— Мені подобається, як вони корчаться.

Усмішка повільно розповзалася по обличчю Рала.

— У цьому й полягає інша причина, друже мій. Я теж люблю дивитися, як вони корчаться, якщо можна так висловитися. Я хочу спершу подивитися, як вона стане корчитися, а вже потім вб'ю її. — Він знову лизнув кінчики пальців і провів ними по губах.

По понівеченому віспою лиці розпливлася розуміюча посмішка.

— Я передам королеві Мілені, що Отець Рал люб'язно готовий прийняти її умови.

Даркен Рал поклав руку Демміні на плече.

— Чудово, друже мій. А тепер покажи-но мені, якого хлопчика ти привів?

Обидва, посміхаючись, попрямували до виходу. Зробивши кілька кроків, Дарка Рал раптово зупинився. Він різко повернувся на каблуках. Зметнувся білий одяг.

— Що це за звук? — Запитав він.

У склепі панувала мертва тиша, що порушувалася лише слабким потріскуванням факелів. Демміні і обидва стражники повільно обвели поглядом величезну залу.

— Ось! — Рал викинув руку вперед.