До того часу в місті майже не залишилося тих, хто колись називав це місце своїм домом. Всі чоловіки старші п'ятнадцяти років були убиті, а жменька тих, хто залишився в живих, використовувалися в якості рабів. Жінки — занадто старі або занадто молоді, щоб бути корисними Ордену, — теж були вбиті, або ж їх просто покинули помирати від голоду. Вони тулилися в темних щілинах, подібно щурам. Минулої зими я не раз зустрічала групки бабусь і маленьких дівчаток, що випрошували недоїдки. Худі, немов кістяки, покриті блідою шкірою. Моє серце розривалося, але допомога їм закінчилася б стратою і для них, і для мене. Але все ж іноді, якщо була можливість, я давала їм трохи їжі. Якщо було що дати.

У кінцевому рахунку, починало здаватися, що населення столиці Галеї, сотень тисяч людей, просто ніколи не існувало. Те, що колись було серцем Галеї, тепер було стерто з лиця землі. Зараз тут розташувалися сотні тисяч солдатів. У порожніх розграбованих будинках починав селитися набрід, слідуючий за армією. Ці люди просто займали будівлі, які колись були чиїмись будинками. Падальщики із Старого Світу потихеньку заселялися там і жили, як у власних.

Галейські жінки, що залишилися в живих, були рабинями, і використовувалися солдатами Ордена в якості повій. Багато з них були вагітні, або вже народили дітей від імперців. Зароджувалося нове покоління фанатиків Ордена. Фактично, єдиними галейцями залишилися ті хлопчики, яких навчали військовому ремеслу.

Вимуштрувані своїми наставниками, підлітки теж стали частиною Ордена. Вони давно забули і своїх батьків, і свою батьківщину, і навіть елементарні правила пристойності. Вони стали новобранцями армії Ордена — новими чудовиськами, створеними за єдиним зразком.

Після довгих місяців навчання, групи хлопчиків постарше почали посилати в набіги на інші міста. Вони повинні були стати м'ясом, об яке затупляться мечі варварів. І хлопчаки нетерпляче рвалися в бій.

Колись я вважала, що тварини з Імперського Ордена — це особлива порода людей, що вони відрізняються від цивілізованих жителів Нового Світу. Але, спостерігаючи, як змінюються, і чим стають ті хлопчики, я зрозуміла, що люди, які називають себе Орденом, нічим не відрізняються від нас. Нічим, крім своїх переконань, які і спонукають їх діяти таким чином. Божевільна думка! Але мені здається, що існує якийсь таємничий механізм, який будь-яку людину робить сприйнятливою до обману і змушує піддатися ідеям Ордена.

Джебр в сум'ятті похитала головою.

— Я ніколи не могла зрозуміти, як це можливо. Як настільки нудні уроки і нудотні повчання про самовідданість, про необхідність жертвувати собою заради блага інших, немов чарівництвом, змушують хлопчаків відправлятися в бій. З веселою піснею йти на смерть.

— А причина, насправді, досить проста — недбало вимовила Ніккі.

— Проста? — Джебр скептично підняла брову. — Ти ж це не серйозно?

— Так, проста — Ніккі розмірено крокувала по кімнаті, продовжуючи неквапливо міркувати. — У Старому Світі хлопчиків і дівчаток Братство Ордена вчить тому ж самому, застосовуючи такі ж методи.

Вона зупинилася неподалік від Річарда, невимушено склала руки і зітхнула. Не те щоб стомлено — скоріше з втомленим цинізмом.

— Різниця лише в тому, що вчити їх починають із самого раннього віку. Природно, перші прості уроки поступово стають все довшими і докладнішими, займаючи, в підсумку, весь їх час. Тому на проповідях Братства можна побачити різних людей, в тому числі і літніх — це вельми звичайне явище.

— Більшість людей прагне до впорядкованого існування, і жадає мати своє місце в загальній картині великого світу. А Братство Ордена дає їм зрозуміле і надійне відчуття спільності — іншими словами, вказує їм, як правильно думати і правильно жити. Природно, найсильніший ефект така обробка впливає на молодь, адже молодий розум, сформований під впливом догматів Ордена, легше втрачає гнучкість. В результаті, ще в молодості людина на все життя втрачає здатність самостійно мислити. Навіть постарівши, ці люди будуть всі так само жадібно ловити кожне слово уроків Ордена.

— Проста? — Перепитала Джебр. — Ти сказала, причина — проста?

Ніккі кивнула.

— Орден вчить, що світ живих не назавжди. Життя швидкоплинне. Ми народжуємося, живемо деякий час і вмираємо. Загробне ж життя, навпаки, вічне. Ми всі знаємо, що люди, врешті-решт, вмирають — ніхто ще не повернувся зі світу мертвих. Виходить, смерть — це назавжди. Отже, тільки існування після смерті має значення.

— Навколо цього основного догмату обертається все, що Братство Ордена вбиває в уми людей. Змушуючи їх вірити, що вічність в променях Світла Творця потрібно заслужити. А життя за законами Ордену є якраз способом заробити своє право на вічність. Якщо завгодно, це — свого роду випробування.

Джебр недовірливо примружилася.

— Не знаю… Але все ж життя це… це життя. Що може бути важливіше, твого власного життя? — Вона боязко посміхнулась, намагаючись пом'якшити свою недовіру. — Зрозуміло, не теорія Ордена штовхає людей на шлях жорстокості, змушуючи їх відвернутися від життя.

— Від життя? — Ніккі злегка нахилилася до Джебр з несподіваною загрозою під погляді. — Хіба ти не дбаєш про свою душу? Хіба не думаєш, що від того, наскільки серйозна і щира ця турбота, залежить все, що очікує її у вічності?

— Ну… звичайно я… я… — Тільки й сказала Джебр, перш ніж зануритися в мовчання.

Випроставшись, Ніккі байдуже і легковажно знизала плечима.

— Звичайно ж, людське життя занадто швидкоплинне в порівнянні з вічністю після смерті. І наскільки ж важливим може бути це швидкоплинне земне життя? Яке ще призначення настільки короткого існування, крім того, щоб служити випробуванням для душі?

Джебр виглядала ніяково і невпевнено, не бажаючи приймати виклик Ніккі, коли та повернула все таким чином.