— Ніяку. Я поняття не маю, чого він добивається.

— Яка непоінформованість! Це на тебе не схоже.

Її щоки спалахнули.

— Ти й половини всього не знаєш.

Нарешті вона відвернулася від нього і зібралася попрямувати східцями вверх.

— Я вже сказала: нам багато про що треба поговорити.

Річард спіймав її за руку і змусив розвернутися.

— Ти маєш якесь відношення до того, що Самуель зміг підкрастися до Чейза або до Тові, і вкрасти у неї скриньку? Я маю на увазі, крім того, що це ти забезпечила його зброєю. Не сумніваюся, ти розповіла йому все про силу шкатулок Одена.

Деякий час вона вдивлялася в його очі.

— Ти хочеш убити мене, Річард?

— Убити? Шота, я кращий друг, який у тебе коли-небудь був.

— Якщо так, то відкинь свій гнів і вислухай те, заради чого я сюди приїхала. — Шота вивільнила руку і попрямувала до сходів. — Давайте пройдемо всередину і сховаємося від цієї похмурої погоди.

Річард подивився на синє небо.

— Про що це ти? Погода прекрасна. — Промовив він, спостерігаючи, як вона піднімається сходами.

Нагорі вона зупинилася, щоб обмінятися короткими поглядами з Ніккі. Потім подивилася вниз, на Річарда. Це був глибокий, позачасовий, викликаючий тривогу погляд. Так могла дивитися тільки відьма.

— Не в моєму світі, — майже пошепки вимовила вона. — У моєму світі йде дощ.

Шота плавно спустилася сходами вниз, до фонтану. Сукня з напівпрозорої тканини, що облягала її величну постать, злегка коливалася, немов від подиху слабкого вітерця. Пружні струмені, грайливо танцюючи, падали в басейн. Яскраве денне світло, яке падало через скляний дах, змушуючи воду весело виблискувати, створювало в приміщенні атмосферу радості. Деякий час Шота неуважно дивилася на воду, глибоко занурившись у свої думки, а потім повернулася до невеликої компанії, що сторпилася біля дверей. Всі стояли мовчки, спостерігаючи за нею, немов очікуючи на тронну промову королеви.

Струмені води за спиною Шоти раптом злетіли високо в повітря, і настільки ж раптово бурхливий плескіт припинився. Останні краплі, що летіли вгору, коли вичерпався потік, досягли верхньої точки і крутими дугами, немов вмираючи, впали вниз. Дюжини однакових тонких струмочків стекли по зігнутих донизу краях кам'яних ярусів в басейн, ніби засоромившись своєї легкої грайливості, сповільнили біг і, нарешті, затихли.

Зедд з загрозливим виглядом ступив до краю сходів і зупинився; складки балахона зібралися навколо його ніг. Річарда вразило, наскільки зовнішність діда відповідає його званню Першого Чарівника. Хоча Річард і вважав, що Ніккі та Шота виглядають небезпечними, він розумів, що Зедд небезпечний не менше. У той момент він нагадував грозову хмару, яка приховує блискавку.

— Я не дозволю тобі розпоряджатися в цьому будинку! І терплю тебе лише тому, що причини твоєї появи можуть виявитися важливими для всіх нас. Але твого втручання в події тут я не допущу.

Шота махнула рукою, відкидаючи попередження.

— Я передбачала, що ти не пустиш мене далі цієї кімнати. Від фонтану занадто багато шуму, а я хочу, щоб Річард як слід розчув кожне слово, сказане мною або Джебр.

Вона підняла руку, вказуючи на Енн, вартуючу позаду Натана, майже невидиму в глибокій тіні, що відкидалася балконом і величезними червоними колонами.

— Це питання можливо буде близьке твоєму серцю, аббатиса.

— Я більше не аббатиса, — відповіла Енн спокійним владним голосом, який однак пролунав так, ніби вона досі залишалася нею.

— Навіщо ти вистежуєш Самуеля? — Привернула увагу відьми Кара.

— Тому що він не смів покидати Землю Агада. Особливо без мого дозволу, вираженого ясно і недвозначно.

— Однак він це зробив, — зауважив Річард.

— Ось я і відправилася на його пошуки, — кивнула Шота.

Річард зчепив долоні за спиною.

— Як же так вийшло, Шота? Чому ти навіть не підозрювала, що Самуель збирається втекти? Особливо, враховуючи твою могутність, обширні знання і всі твої розмови про те, як відьма може побачити шлях подій в потоці часу. Виходячи з усього цього, яким чином йому вдалося сховатися без твоєї згоди?

Шота не стала ухилятися від відповіді.

— Є тільки одне пояснення.

Річард притримав саркастичне зауваження, яке першим прийшло йому в голову, і запитав:

— І яке ж?

— Самуель був зачарований.

Річард не був упевнений, чи правильно розчув.

— Зачарований? Але ж відьма — ти. Це ти зачаровуєш людей.

Шота склала руки, і деякий час дивилася в підлогу.

— Його зачарувала інша.

Річард спустився на п'ять сходинок.

— Інша відьма?

— Так.

Річард глибоко зітхнув і оглянув решту. Всі обмінялися стривоженими поглядами. Було не схоже, що хтось збирається задавати питання, і він вирішив запитати сам:

— Ти хочеш сказати, що поблизу бродить ще одна відьма? І вона зачарувала і забрала у тебе Самуеля?