— Я не можу користуватися моєю силою.

— Що?!

— Вся моя сила йде на зв'язок з Келен, щоб підтримувати її життя. Так діє материнське закляття. Щоб накласти таке складне закляття, потрібна була величезна кількість енергії. Тепер я повинна його підтримувати. Вся моя сила йде на підтримку живого зв'язку. Материнське закляття не залишає тобі нічого. Сумніваюся, що я здатна навіть розпалити вогонь. Якщо у нас виникнуть неприємності, розбиратися з ними доведеться тобі. Звичайно, я в будь-який момент можу повернути собі магічні здібності, але тоді мені доведеться забрати силу з чарівного зв'язку з Келен. А якщо в цей момент Келен не буде поруч… Вона помре. Його охопила паніка.

— А якщо ти випадково…

— Ні. Поки ти будеш як слід про мене дбати, Келен ніщо не загрожує. Однак якщо я впаду з коня і зверну собі шию, її шия зламається теж. Поки ти дбаєш про мене, ти дбаєш і про неї. Тому важливо, щоб ми жили, як чоловік з дружиною, — щоб ти завжди був поруч. Нам обом буде важко жити без нашої сили, але це необхідно, інакше я не зможу знайти відповідь. Ти зрозумів?

— Зрозумів, — кивнув Річард, хоча насправді не зрозумів нічого.

Він в житті б не повірив, що ця жінка добровільно відмовиться від своєї могутності заради якогось невизначеного знання. І від однієї лише думки про це Річарда пройняла дрож.

Поки його думки сліпо металися в шаленому світі, він машинально проказав:

— Я вже одружений. Я не буду спати з тобою, як чоловік.

Ніккі здивовано моргнула і розсміялася над ним. Річард почервонів.

— Ти мені потрібен зовсім не для цього.

— От і добре.

Лице Ніккі зробилося холодним і дуже спокійним.

— Але якщо я вирішу інакше, Річард, ти підкоришся. Вона була дуже красива, про таку жінку можна було тільки мріяти, але Річарда одна думка про зраду Келен приводила в жах.

Голос Ніккі звучав тепер мляво і рівно, немов вона зачитувала зараз страшний вирок.

— Ти будеш вести себе, як мій чоловік. Будеш заробляти нам на життя, будеш піклуватися про мене, а я — про тебе. Я буду лагодити твої сорочки, готувати їжу, прати твої речі. А ти, — повторила вона, — будеш заробляти нам на життя. Ти більше ніколи не побачиш Келен — це ти повинен засвоїти і зрозуміти, — але до тих пір, поки ти будеш підкорятися моїм бажанням, будеш знати, що вона жива. Прокидаючись щоранку, вона буде знати, що ти підтримуєш її життя. У тебе немає іншого способу довести їй свою любов.

Річарда пронизав страшний біль. Він втупився в простір, згадуючи…

— А якщо я вважатиму за краще покласти цьому край?

— Тоді, можливо, це виявиться саме тим знанням, що я шукаю. Може бути, я і повинна прийняти безглуздий кінець. — Вона зробила рух пальцями, ніби обрізаючи магічну пуповину, що зв'язує її з Кален. — Остання судома, підтверджуюча безглуздість буття.

І тут Річард зрозумів: цій жінці неможливо погрожувати, вона з радістю прийме будь-який жахливий кінець.

— З усього, що є на цьому світі, — з болем прошепотів він, — тільки одне незамінне: Келен. Якщо заради Кален я повинен стати рабом, я стану рабом.

Ніккі мовчки вивчала його обличчя. Він швидко подивився їй в очі — і тут же відвів погляд, не в силах виносити її моторошну увагу. Перед його розумовим поглядом, як жива, стояла Келен.

— Все, що ти розділяв з нею, Річард, — щастя, радість, задоволення, — все це завжди залишиться з тобою. — Ніккі ніби читала його думки. — Бережи ці спогади. Їм доведеться підтримувати тебе. Ти більше ніколи не побачиш Келен, і вона не побачить тебе. Ця глава твоєму житті закінчена. У вас обох відтепер нове життя. І краще тобі звикнутися з цим, тому що такий справжній стан речей.

Дійсний стан речей, реальний. Не той, яким би він хотів його бачити. Він сам сказав Келен, що вони повинні діяти у відповідності з тим, що є, а не витрачати дорогоцінне життя, бажаючи неможливого.

Річард потер лоба, намагаючись говорити спокійно.

— Сподіваюся, ти не розраховуєш, що я навчуся радіти твоєму товариству?

— Це я, Річард, розраховую навчитися. — Він схопився, стиснувши кулаки.

— Для чого тобі потрібне це знання?! Чому тобі це важливо?

— Це покарання.

— Що?! — Він недовірливо витріщився на неї.

— Я хочу відчувати біль, Річард, — відсторонено посміхнулася Ніккі.

Річард опустився на землю.

— Навіщо? — Пошептав він.

— Біль, Річард, — єдине, що може проникнути в той холод, який зараз всередині мене. Таке моє життя. Біль — єдине, заради чого я живу.

Річард тупо дивився на неї. Він згадав своє видіння. Він ніяк не може зупинити просування Імперського Ордена. І нічого не може придумати, щоб позбутися від цієї жінки.