В загорожі за воринням ще дрімало в тінях, у росі і метеликах високе різнотрав'я. Над ним обважнілі бджоли перебирали невидимі струни, при його корінні темніла волога суниця. А вітрець усе увивався біля трави, усе будив її і отих лінивих метеликів, що понакривали крилом крило і не журяться. Хіба ж їм у степи, на Херсонщину переселятись?

– Михайлику, гов-гов!
– пролунав із лісу голос, а за воринням обізвалося оте місце, де здавна проживає співуча, як тітка Василина, луна.

– А хто там вигукується?
– голосно питаюся в діброви і поглядом обнишпорюю узлісок.

– Це я, Михайлику! Гов!

– А хто ти така?
– питаюся так, наче не впізнаю.

– От і не скажу!

– Ти, може, лісова мавка?

– Ні, я дівчинка з лісу, - сріблом надзвонюється знайомий сміх.

І от з глечиком і хустиною в руках на дорогу вибігає усміхнена Люба. Широка полотняна спідничка дзвоником кружляє навколо її босих ніг, а коси вигойдуються, куди їм хочеться. Захекавшись, вона добігає до Обмінної, знизу вгору дивиться на мене, ще й для чогось питає:

– Ти приїхав?

– А ти не бачиш?

– Авжеж, бачу!
– радіють її карі, з краплинками роси очі, радіє потрісканий вузлик губів і ямка під ним.
– До мене приїхав чи по дорозі?

– По дорозі.

– А чого б не до мене? Все б веселіше було.

– Та до тебе, - зіскакую з коняки.
– А чого ти ногами чечітку вибиваєш?

– Бо зраділа тобі.
– Люба об спідницю витирає руку, оглядається, чи хтось не бачить, і простягає крихітні, червоні від суниць пальці.
– На добридень тобі.

– На добридень. Ти сама тут?

– Сама-самісінька. Аби не луна за воринням, то не знала б, що й робити в світі.

– І що ж ти робиш у світі?

– Суниці по лісах збираю, - поправляє крамну блузку, на якій окасті гудзики ображено понадимали щічки.
– Її зародило в цьому році, як роси!

– Як роси?

– Ну, чуть-чуть менше.

– Чом не в загорожі збираєш?

– Щоб траву не витолочити, - по-господарськи відповіла дівчинка, напнула на голову хустку, по якій хтось так порозкидав серпи, що вони стали схожими на молодики.

– А в тебе коси підросли.

– Що мої, - байдуже махнула рукою, але враз і посміхнулася: - От у нашої тітки Василини коси! Аж виспівують на плечах і прямо золотом стікають, хоч підставляй жмені під них...

– А це правда, що тітка Василина втекла від свого чоловіка?

– О! Пусти брехню дрібну, наче мак, а виросте завбільшки з кулак!
– обурилась Люба.
– Є ж такі чорнороті! Їх дуже гризе заздрість, що тітка Василина аж у вінницькім театрі співала. От вони, безголосі, і тітчин голос применшують, і дядька під'юджують. А ти чом так довго не приїжджав?

– Ніколи було, все з хатиною воловодились, - набиваю собі ціну і починаю путати Обмінну, що вже тихцем норовить вирватися на волю.

– І як тепер хатина?

– Краще не питай!
– зневажливо відкопилюю губи.
– Повнісінько понабивалося худоби.

– Таке скажеш!
– Люба здивовано повела плечем.
– Якої це худоби?

– Та цвіркунів. Так уже всі ночі виспівують, наче до весілля готуються.

– І в нас цього непотребу колись було стільки, хоч хурою на ярмарок вивозь.

– Що ж ви зробили?

– Вивели. Тато ходив до однієї баби-шептухи, що в Майданських лісах живе. У неї повна хата різного зілля і коріння. От ця баба травами і водою нищить усяку нечисть і помагає бджолі. А як вона шепче!
– Люба пригнулась, розставила руки, приплющила очі й по-старечи зашепотіла: - "Прийди до води - воду поздорови: здорова була, водо, і ключі нові - трутові. Ти, водо, проходила землями, входила в море, очищала піски, і коріння, і креміння, то я просю води сієї для помочі моєї".

– Ох, як у тебе це виходить, наче в справжньої шептухи, - здивувався я.

– Бо кілька разів чула, як вона шепче. А ти знаєш - наш борсук розжився на діток!

– Е?

– Справді.

– І що вони роблять?

– А що їм робити? Лежать собі у норі і попискують. Хочеш - послухаєм.

Ми повз вориння побігли до лісу, з якого сонце вже потроху почало виносити росу і тіні.

– Тільки тепер тихенько-тихенько, - приклала дівчинка пальця до уст, і ми навшпиньках почали наближатись до житла звірини, від якого тягнувся темний ланцюжок слідів. Не доходячи до загороди, він роздвоювався: видно, борсук знав, коли достигають плоди, і зараз не навідувався до яблунь і кислиць.