— Так точно.

— Скоро буду, — ще раз повторив хлопець і рушив далі.

Аріяна деякий час спостерігала, як колихаються трави, вгадуючи за ними місце просування Іллі, та коли він практично зник з поля зору, пішла шукати обіцяну галявинку.

Яке ж тут все-таки все незвичайне. Аріяна звикла до великих міст з широкими дорогами, вулицями, висотками, багатоярусними повітряними автострадами, а поки, окрім пари дерев’яних хатин і зарослої лісової стежини, тут до цивілізації навіть приписати нема чого. Вид поселення не виправдав її надії, а скоріше навіть навпаки. Все майже так, як вона собі уявляла. Хіба що хатинки стояли на місці і були без курячих ніг, але хто його знає... Раптом і ці хатинки зі сюрпризами?

Стиглої суниці було ще мало, проте багато зеленої і квітучої. Дівчина машинально рвала і їла нечасту ягоду, відчуваючи внутрішнє невдоволення. Їй постійно доводилося щось очікувати, замість того щоб діяти. Це нервувало і взагалі пригнічувало. Вона не просунулася ні на крок на шляху додому. Ілля після його заяви, ніби то він чаклун, здавався ще більше дивним. Десь всередині засовався черв’ячок сумнівів. Дещо із сказаного Іллею не в’язалося між собою. Дарія. Адже вона учениця відьми, котра побоювалася загадкової бабусі. Значить, була кимось на кшталт ворога. Проте, під час їх другого зіткнення він йшов на зустріч з дівчиною, причому явно хвилювався за неї.

Її роздуми перервав короткий свист. Аріяна піднялася і обережно наблизилася до домовленого місця. Поміж деревами вона бачила, як трави розступаються, випускаючи вперед двох людей — Іллю і симпатичну дівчину в красивому вишитому одязі. У світле волосся Ілліної супутниці були вплетені кольорові стрічки, одна перетягала відкрите чоло, над вухами до стрічки кріпилися гронами кривава калина і гілочки квітучої вишні. Очі посміхалися, але одночасно були уважними. Аріяна бачила Дарію мигцем і лише зі спини, але зараз чомусь була певна, що перед нею саме вона.

— Аріяно?

Дівчина здригнулася від такого звертання. Ілля досі жодного разу не звертався до неї за ім’ям.

— Я тут.

Вона неспішно вийшла з-під покрову дерев, з деяким побоюванням поглядаючи на новоприбулу. Дарія була старше її, десь того ж віку, що й Ілля.

— Знайомтесь: це Даринка, а це — Аріяна.

Він кивнув дівчатам, представляючи їх одна одній.

Відьмина учениця мило посміхнулася Аріяні і промовила:

— Дякую, я знаю, що ти допомогла мені.

Аріяна, можливо надто різко, потиснула плечима:

— Це вийшло випадково, невелика заслуга.

Дівчина з цікавістю подивилася на Іллю, і той переклав їй сказане Аріяною.

— Все рівно, якби не ти... — додала вона.

— Даринка погодилася позичити тобі одяг, — втрутився хлопець. — Ти залишишся з нею, вона зробить все, що треба.

— Як так залишуся?

— Поки не переодягнешся. Потім вона відведе тебе в селище.

— А ти?

— Я вже йду.

— Ти хочеш залишити мене одну???

— Не одну, а з Даринкою.

— Не розумію. Чому?

— Якщо тебе будуть бачити зі мною, це може викликати деякі ускладнення. Не бійся, Живиця невелике поселення, не заблукаєш.

Аріяна дивилася на хлопця великими здивованими очима. Такого повороту вона не очікувала.

— З Даринкою ти також будеш тільки тут, а в селищі, якщо побачиш нас, — роби вигляд, що ми незнайомі.

Він підбадьорливим поглядом подивився на неї.

— Зрозумій, з учнями відьом дружбу не заводять. Рівно як і вони між собою. На людях ми з Даринкою практично не спілкуємося. Ось тобі гроші, розважишся трохи, а то зовсім себе замучила. Ти ж сама хотіла піти.

— Розмов про те, що я залишуся одна, не було.

— Ти б мені повірила? Вирішила б, що я навмисне не хочу брати із собою. Та й перспектива залишити тебе одну в хатинці мене не дуже тішила.

«Ех, все-таки нагадав, — роздратовано подумала Аріяна. — Зробити помилку легко, а скільки часу вона ще буде переслідувати тебе!»

— Не бійся. Я буду десь поряд.

— І як же я буду спілкуватися з місцевими?

— А ось це в жодному випадку. Побудеш півдня німою.

— А якщо ні?

— Поволочуть на вогнище без зайвих розмов.

Аріяна із сумнівом поглянула на Іллю, не розуміючи, чи то жартує він, чи то ні. Так і не зрозуміла.

— Вечором, як почне сутеніти, я сам тебе знайду. Ну, я пішов.

— Добре. Тільки не забудь мене тут.

— Тебе забудеш...

Аріяна усміхнулася. І що це з нею? Сама ж від самого початку прагнула найти людей, і ось, будь ласка, — ціле селище, а вона відступається. Просто в голові не вкладається. Ну вже ні, зациклюватися на трохи божевільному чарівнику-самоучці і його дивній подружці не варто, вона піде і все з’ясує сама.