— Дракони, що вивергають вогонь, — це дурниці, невідомо ким і невідомо коли придумані.

— Та ти просто божевільна!

— Це ТУТ всі божевільні!

Аріяна ображено відвернулася від Іллі.

— Добре, тільки дорослі дракони на це здатні, тому поки ми можемо поселити його на горищі.

За спиною Аріяни зашелестіло і, обернувшись, вона побачила звішену з люка у стелі мотузяну драбинку.

— Віднесеш сама, сподіваюся?

Вона мовчки вклала Малюка в сумку і, закинувши її за плече, почала підніматися вгору.

Горище виявилося не таким вже й поганим. Два віконечка і безліч щілин робили його досить світлим, різноманітні ящички і скриньки були акуратно складені вздовж стін, на підлозі лежали залишки сіна, під дахом сушилися пучки трав.

— Я буду виводити тебе на прогулянку, не бійся, і буду приходити до тебе часто. Та й ненадовго це, адже ми скоро повернемося, ось побачиш, — Аріяна почувала себе винною перед тваринкою.

Вона висадила дракончика зі сумки і почала спускатися. Він кинувся було за нею, та дівчина з важким серцем зачинила люк.

Що тепер? Ілля, як ні в чому не бувало, продовжував свою справу, Аріяна не уявляла, з якого боку до нього приступити.

— Буду вдячний, якщо повернеш мій одяг.

Дівчина спалахнула від нагадування про її витівку. Узявши свої речі, вилізла на піч і, засмикнувши ширму, почала переодягатися. Вона майже фізично відчувала стіну, що виростала поміж ними. Сама у всьому винна, навіть якби хотіла — звинуватити немає кого. Єдине, що спало на думку, це вияснити ситуацію прямо.

Аріяна зіскочила вниз, склала речі Іллі на місце і, присівши навпроти нього, просто спитала:

— Тепер ти мені не допоможеш?

— Чому ти так вирішила?

— Ну, я стільки дурниць накоїла, не послухалася тебе. А ти і раніше мені не вірив, чого ж тепер очікувати?

— Я вже казав, що слів на вітер не кидаю.

— Тоді...

— Нажаль, я сам не в змозі тобі допомогти. Нам треба почекати одну особу.

— І коли ця особа прийде?

— Точно сказати не можу. Вона завжди з’являється і щезає несподівано.

— Але швидко, так?

Ілля сумно посміхнувся.

— Якщо пощастить, через кілька днів.

— Кілька днів??? А... Твоя бабуся! Відведи мене до неї!

— Про неї я й кажу.

В грудях у Аріяни защеміло. Вона кілька разів глибоко зітхнула, намагаючись приборкати сльози, що рвалися на волю. Кілька днів...

Дівчина мовчки піднялася і, вийшовши назовні, присіла на сходинках. Хатинка вже розвернулася, колодязь невинно красувався в променях заходу сонця.

Стільки бід через дурну цікавість! Вона ткнулася обличчям в коліна і застигла. А якщо вона не повернеться? Ніколи?

— Завтра я можу взяти тебе в селище, якщо обіцяєш слухатися і не нариватися на неприємності.

Ілля сидів двома сходинками вище, милуючись заходом. Сонце золотило його русяве волосся, яке так і хотілося зачесати – зовсім неслухняне.

Аріяна зніяковіло посміхнулася. Може, з ранку їй не буде задуватися все таким безнадійним?

Розділ 5

— Ось, приміряй.

Ілля простягнув Аріяні чудернацькі сережки зі звисаючими різнокольоровими камінцями.

— Дякую, але в мене вуха не проколоті.

— Що значить — вуха не проколоті?

— Я ж кажу, що сережки не ношу. Це ж сережки?

— Звичайно. Зачепи їх зверху за вуха.

Він простягнув їй прикраси з таким виглядом, ніби Аріяна трохи божевільна.

— Це місцевий звичай?

— Давай-давай, менше говори, більше роби.

Аріяна акуратно одягнула прикраси. Камінці одразу ж заплуталися в розпущеному волоссі.

— Заплети косу.

— Тобі не здається, що ти перегинаєш палицю?

— Якщо хочеш відправитися зі мною, не сперечайся. Тут з розпущеним волоссям ходять тільки відьми.

— А якщо волосся коротке?

— В якому розумінні?

— Якщо стрижка?

Ілля дивився на Аріяну нерозуміючим поглядом.

— Що, місцеві дівчата не носять коротке волосся?

— Дівчата?

— Все зрозуміло.

Аріяна, врешті виплутавши сережки із волосся, почала плести косу. Страшно подумати, як відреагував би Ілля під час їхньої першої зустрічі, якщо б неї була коротка стрижка.