Лунетта ахнула. — Мама завжди говорила, що ти народжений для великих справ.

Поставивши сяючу сферу на стіл, Річард підійшов до великої тихої криниці в центрі кімнати. Так що ж йому робити? Що це за Сильфіда і як її викликати?

Він обійшов навколо колодязя, заглянув всередину, але не побачив нічого.

— Сильфіда! — Гаркнув він в бездонну темряву.

Відповіло йому лише відлуння.

Річард почав крокувати по кімнаті, гублячись у здогадах, що ж йому робити. Раптом він відчув чиюсь присутність і, озирнувшись, побачив стоячого в дверях мрісвіза.

— Ти потрібен королеві, гладкошкірий брат. Ти повинен їй допомогти. Викликай с-сільфіду.

— Я знаю, що потрібен їй! — Загарчав Річард. — Як її викликати, цю Сильфіду?!

Вузький рот розтягнувся в подобі посмішки.

— За три тис-сячі років ти — перший, хто може її розбудити. Ти вже з-зламав щит, що відокремлював її від нас-с. Ти повинен скор-ристуватис-ся с-своєю чарівною с-силою. Викликай Сильфіду с-своїм даром.

— Моїм даром?

Мрісвіз кивнув, не зводячи з Річарда крихітних вічок.

— Викликай її за допомогою с-свого чарівного дару.

Річард відвернувся від мрісвіза і знову підійшов до кам'яної стінки колодязя.

Він спробував пригадати, як колись користувався своїм даром. Це завжди виходило в нього інстинктивно. Натан говорив, що саме так це повинно бути, оскільки він бойовий чарівник: дар проявляється тільки в разі потреби.

Значить, потрібно довіритися інстинкту. Річард відшукав всередині себе острівець спокою. Він не намагався розбудити свій дар, а лише побажав, щоб дар з'явився.

Піднявши над головою кулаки, Річард відкинув голову. Бажання заповнило його цілком. Він не хотів нічого іншого. Він не намагався думати про те, як треба робити, він просто вимагав, щоб це було зроблено. Йому потрібна Сильфіда. Він внутрішньо видав лютий крик. Прийди!

І випустив назовні, як видих, свій дар, вимагаючи, щоб це сталося.

Між його кулаками блиснула блискавка. Ось він — виклик! Річард відчув це і зрозумів, що потрібно робити. М'яке мерехтливе світло закрутилося між його кулаками, охоплюючи зап'ястя.

Відчувши, що сила досягла апогею, Річард опустив руки вниз. Вогняний клубок з ревом кинувся в бездонну темряву.

Опускаючись, полум'я висвітлювало стінки колодязя. Кільце вогню ставало все менше і менше, рев затихав, поки остаточно не розтанув в глибині.

Річард звісився через край, дивлячись в безодню, але там було тихо і темно. Він чув тільки власне важке дихання. Річард випростався і озирнувся.

Мрісвіз спостерігав за ним, але не рухався з місця. Все залежало тільки від Річарда, і він сподівався, що зробленого буде достатньо.

І раптом в тиші замку, серед мовчазних гір і мертвих кам'яних стін, пролунав віддалений гул.

Річард знову заглянув в колодязь. Він не побачив нічого. Але цього разу щось відчув. Камені у нього під ногами затріщали. У повітря полетіли камінці.

В глибині колодязя зародилося мерехтіння. Він наповнювався — але не водою, а чимось іншим, і чим вище піднімалося це щось, тим голосніше ставав рев.

Річард так різко відсахнувся від краю, що впав. Він був упевнений, що ця штука вирветься з колодязя і вдарить в стелю. Рухаючись з такою швидкістю, ніщо не може зупинитися вчасно. Але ця річ зупинилася.

Раптово настала тиша. Річард сидів, впираючись руками в підлогу.

Над краєм колодязя з'явився величезний металевий круг. Він ріс і ріс, як стіна води. Тільки це була не вода. У гладкій поверхні відбивалося все навколишнє, як в найкращому дзеркалі.

Найбільше це було схоже на живу ртуть. Круг, пов'язаний з основною частиною якоюсь подобою шиї, вагався і звивався, поки не прийняв обриси жіночого обличчя. Річард нагадав собі, що добре б вдихнути.

Лице нарешті побачило його і повернулася до нього.

Воно було схоже на відлиту зі срібла статую. Тільки воно рухалося.

— Хазяїн, — промовила Сильфіда, і її страшний голос заповнив усе приміщення. Губи її не рухалися, але вона посміхалася, ніби була дуже задоволена.

На срібному лиці Річард вловив цікавість.

— Ти кликав мене? Ти бажаєш подорожувати? — Річард схопився:

— Так. Подорожувати. Я бажаю подорожувати. Посмішка сильфіди стала ширшою.

— Тоді йди. Зараз ми вирушимо. Річард струсив пил з сорочки і з рук.