— Можливо, це було одне-єдине заклинання, в якому він розібрався. Але воно вже спрацювало.

— А може, існує чимала кількість таких заклинань, — перебила Дженнсен.

— Все може бути. Точно сказати неможливо. Джеган похмуро дивився на загиблу елітну кавалерію.

— Вже одне-то з них він використав за призначенням дуже добре, — сказав він.

Над обрієм раптово спалахнув яскравий спалах.

Все навколо залило сліпучим світлом. Дженнсен притримала поводи Расті і Піта, щоб вони не втекли. Решта коней в жаху кинулися врозтіч.

Біла світлова завіса мчала по долині річки, там, де стояла армія. Світло було настільки яскраве, що розливався по всьому небу від горизонту до горизонту, підсвічуючи хмари знизу. Уражені його неймовірною яскравістю і силою, багато людей впали на коліна.

Хвиля світла поширювалася з неймовірною швидкістю. Однак була така далека, що до залишків імператорської кавалерії не долинало ні звуку. Кам'янисті схили гір, які кільцем обрамляли місто, яскраво освітилися, так що стала видна кожна скеля.

І тут Дженнсен нарешті почула густий гул, що тремтінням віддався в її грудях. Земля здригнулася у них під ногами. А потужний гул перетворився у все наростаюче виття.

На тлі яскравого світла виросла темна пляма. Як хмара. Але Дженнсен зрозуміла: те, що здається їй хмарою пилу, насправді складається з уламків розміром з величезне дерево. Або з летячих у повітрі фургонів…

Потім темна хмара почала розсіюватися, ніби розчиняючись в потужному жаркому вогні. І Дженнсен побачила хвилю, схожу на ті, що виникають при падінні каменя в ставок, з тією лише різницею, що ця хвиля була одна і йшла по землі…

Люди стояли, зіщулившись від страху, ніби прикуті до землі. Несподівано налетів ураган, здіймаючи перед собою хмари піску і пилу, здираючи грунт з пагорбу. Якби дерева не були голі, то ураган обдер би все листя. Клени гнулися, з них зривалися гілки і сучки.

Коні металися в паніці, вставали на диби і іржали. Люди попадали на землю, намагаючись сховатися від цього кошмару. Дженнсен, хитаючись під поривами вітру, закривала рукою очі, а велетні-солдати читали завчені ще в дитинстві молитви, просячи Творця про порятунок.

Джеган стояв, зустрічаючи ураган з виразом злісної зневаги на обличчі.

— О милостиві духи, — нарешті змогла вимовити Дженнсен, мружачись від пилу. — Що ж це відбувається?

Здається, вітер почав стихати. Сестра Мердінта була смертельно блідою.

— Світлова мережа. — Її слова звучали низько і глухо. Дженнсен вперше почула в її голосі інтонації страху.

— Та що ж це таке! — Прогарчав імператор Джеган. — У нас же є сестри, знаючі заклинання проти світла!

Сестра Мердінта мовчала. Здавалося, вона не могла відвести очей від притягуючої погляд картини.

Дженнсен взяла поводи коней однією рукою, а іншу заспокійливо поклала на плече Себастяна. Дівчина переживала за нього, мріяла, щоб він опинився в безпечному місці, де можна залікувати його рани. Сестри сказали, що його положення серйозне і вимагає їхньої уваги. Дженнсен теж вважала, що рана, від якої він так сильно страждає, вимагає магічного лікування.

— Звідки ця світлова мережа? — Вимогливо запитував Джегань. — Тут же немає нікого! Немає армії. Хіба лише пара чоловік, наділених даром.

— Ось ці люди і воюють, — відповіла сестра Мердінта. — Тут не потрібна підтримка армії. Я ж попереджала. Тут, в Ейдіндрілі, біля Замку Чарівників, навіть один чарівник зможе впоратися з цілою армією. І навіть з нашим численним військом.

— Ти хочеш сказати, що тут немов гірський перевал, де навіть невеликий загін може впоратися з цілою армією?

— Саме так.

Джегань дивився на неї скептично.

— Ти вважаєш, що навіть один худий старий чарівник у місці, подібному Замку, міг влаштувати все, що зараз відбувається?

Сестра Мердінта кинула на імператора косий погляд.

— Саме худий старий чарівник, як ви його називаєте, і управляє всіма цими неможливими подіями. Він не тільки знайшов стародавню світлову мережу, якій тисячі років, він примудрився запалити її.

Джегань повернувся і подивився туди, де поступово згасало сяйво.

— О Творець! — Прошепотів він, запустивши пальці в кучеряве волосся. — Адже саме там стоїть моя армія. — Він, здається, починав розуміти страшний зміст того що відбувається. — Як їм вдалося? Ми ж були захищені від цього! Хто міг підпалити світлову мережу навколо армії?