— Добре сказано, і думка варта уваги, але скільки ж нам доведеться чекати? В якийсь момент для магії стане надто пізно, вона вже не в змозі буде відродитися. Деякі істоти вже зараз згасають разом з зникненням магії. І як скоро вони помруть зовсім? Я бачив, як біля твого будинку в'януть твої зірочки. — Зедд вигнув брову. — Але — що набагато гірше — як скоро зникне магія метеликів Ігрунів? Що, якщо зростаючі зараз злаки виявляться незабаром отруєними?

Франка відвернулася, щоб приховати заклопотаність. Оскільки Зедд не дуже добре знав чарівницю, він не став говорити, що за відсутності магії Джеган з Імперським Орденом лише виграє. Без допомоги магії у війні з ним загине набагато більше народу, і все це може виявитися марним кровопролиттям.

— Франка, як хранителі завіси, захисники безпорадних чарівних істот і провідники дарів магії для людства ми повинні діяти швидко. Ми не знаємо, де лежить та риса, після якої будь-яка допомога нікому не допоможе.

Вона задумливо кивнула:

— Так, так. Ти, безумовно, правий. Але навіщо тобі знати, де поховані шими? Що це дасть тобі?

— Коли їх вигнали минулого разу, для того, щоб урівноважити заклинання, яке викликало їх, необхідно було прорвати завісу. Подібного роду контрзаклинання, в свою чергу, повинно само врівноважуватися ще одним, допоміжним заклинанням, яке дозволяє шимам повернутися у світ живих. Заклинання повернення могло бути дуже жорстким — з одночасним виконанням трьох практично незбіжних умов, але це вже не важливо. Для рівноваги достатньо лише наявності схеми повернення як такої. — Зедд повільно обвів пальцем край чашки. — Наскільки мені відомо, сама природа магії вимагає, що, як тільки всі умови врівноважуючого заклинання будуть виконані, шими можуть повернутися у світ живих через ті врата, через які їх вигнали. Ось чому, мила, я тут.

Франка задумливо дивилася в простір.

— Що ж, в цьому є резон. Врата, де б вони не були, залишилися відкритими. Зедд кивнув:

— І хоч ти й не знаєш, де поховані шими, ти можеш стати моїм провідником.

Чарівниця запитливо глянула на нього:

— Де ми будемо шукати? Звідки ти думаєш почати пошуки? — Допивши чай, Зедд поставив чашку на стіл.

— Мій задум полягав у тому, що ти допоможеш мені потрапити в бібліотеку.

— Культурну Бібліотеку? У маєтку міністра культури?

— Саме. Там зберігаються древні тексти. У всякому разі, зберігалися. Оскільки минулого разу шимів вигнали тут, в Андері, в бібліотеці могли зберегтися відомості, які допоможуть мені відшукати врата.

— Які книги ти шукаєш? Можливо, вони мені відомі.

— Я не знаю, які книги можуть допомогти, не знаю, чи взагалі існують вони, не знаю, чи зберігаються вони тут. Просто почну переглянути книги в бібліотеці, може, що й виявлю.

— Зедд, там зберігаються тисячі томів! — Насупилася Франка.

— Знаю. Я їх вже бачив.

— А якщо ти знайдеш потрібну книгу, що будеш робити далі?

Зедд невизначено знизав плечима:

— Будемо вирішувати питання послідовно. — Якщо він не знайде ніяких відомостей про механізм вигнання шимів, то можливо здогадається, де знаходиться місце їх поховання. У будь-якому випадку без магії він все одно мало що може.

Не виключено, що доведеться зробити відчайдушний крок.

— То як на рахунок Культурної Бібліотеки? Я можу в неї потрапити?

— Ну, з цим я тобі, мабуть, в змозі допомогти. Я андерка, мене добре знають в маєтку, я маю туди доступ. А доступ, до речі, є далеко не у всіх. Нинішні власті так перекроїли історію, що навіть ті з нас, що жили в ті часи, не впізнають власне минуле, а вже тому, що нам говорять, і зовсім віри немає.

Вона трохи помовчала, а потім різко піднялася. Очі її заблищали.

— Коли ти хочеш туди піти? — Запитала Франка.

— Чим раніше, тим краще, — посміхнувся Зедд… — Ти зможеш удати з себе звичайного вченого відвідувача?

— Я зможу прикинутися ким завгодно, можу навіть зробити вигляд, що мені власне ім'я важко згадати.

— Ох, як люб'язно з вашого боку! — Вигукнув з удаваним захопленням Зедд, коли жінка поставила перед ним на столі грубезний том. — Тепер я повністю впевнений, що це саме те, що потрібно. Ніяких сумнівів! Ви не інакше як добрий дух, посланий мені в допомогу, пані Фіркин.

Жінка раптово збентежилася і, почервонівши, посміхнулася:

— Це моя робота, майстер Рибнік. Нахилившись ближче, він грайливо прошепотів:

— Волію, щоб красиві жінки кликали мене Рубеном.

Зедд, коли обставини вимагали діяти інкогніто, зазвичай називався Рубен Рибнік. На його думку, це було просто карколомне ім'я. Більшу частину часу Великий Чарівник вів вельми скромне життя, а тому вважав невинні розваги необхідними — для збереження рівноваги. Ім'я Рубен Рибнік цілком задовольняло цю необхідність.

Жінка закліпала — не зрозуміла, що з нею фліртують. «Дивно, — подумав Зедд, — адже вона досить мила, і за довге життя у неї неодмінно було чимало залицяльників». Довелося пояснити комплімент: