Проте доспівати їм не вдалося. Схвильовані крики і гавкання заглушили їхні голоси; рекрути, що йшли за ними, зупинилися.

Собаки, страшно клацаючи зубами, кинулися на Анзельма і Рюбенкеніга. Анзельм нахилився за палицею, яка лежала на узбіччі дороги; він хотів дати її Рюбенкенігу, щоб той спирався на неї під час ходи. Але собаки були так видресирувані, що не могли спокійно бачити палиці в руках рекрутів; адже палицею можна захищатися.

Почувши шум, кілька чоловіків і жінок, що йшли лісовою дорогою, зібралися навколо колони і мовчки спостерігали цю сцену.

Фельдфебель Купш був тепер у своїй стихії: він лаявся, намагався залякати, загрожував; нарешті, помітивши небажаних спостерігачів, дав розпорядження продовжувати марш.

Раптом Адам почав кричати:

— Люди, допоможіть, нас насильно забрали у рекрути!

Але люди стояли з переляканим, пригніченим виглядом і не рухалися з місця. Особливо на обличчях жінок лежав глибокий сум, болісна покірність долі.

Купш, що з великого охотою вп’явся б у горло рибалці за його викрик, стримав себе через сторонніх людей.

— Вперед, швидше! Мовчать, негіднику! — гаркнув він тільки. — Прямо, кроком марш!

Себіш і Фріц Кляйнпауль зробили кілька кроків, але почувши, що за ними ніхто не рухається, нерішуче обернулися. Непокірна ватага не підкорилась наказові і все ще стояла на тому ж місці. Капрали, ще не звикнувши до служби, не знали, що робити. Червоний, як рак,

Купш стояв теж нерішучий, украй розгублений.

— Допоможіть, люди, допоможіть! — закричав уже й Анзельм.

Капрал Вернер замахнувся мушкетом і вдарив Анзельма по голові й потилиці; студент упав на землю; з рота і носа в нього закапала кров.

— Що ти наробив? — крикнув Купш. Він почав сильно докоряти Вернеру. Ти завжди завдаєш нам великого клопоту своїм надмірним старанням. Певно, ти думаєш, що ми можемо дозволити собі так просто втратити хоча б одного рекрута? А може, ти хочеш тепер тягти хлопця на своїй спині?

Спостерігачі, які до цього здавалися байдужими або заляканими, тепер також набрали загрозливого вигляду. Одна стара жінка в усьому чорному стала біля Анзельма навколішки і спробувала йому допомогти. Вона сказала, що він теж син якоїсь матері, так само як її власний, що загинув у Семирічну війну.

— Яке право мають поводитись з цими людьми, наче з тваринами, яких ведуть на забій? — пролунав чийсь голос і натовпу, що тим часом усе зростав.

Купш і Вернер із страхом судорожно стиснули свої мушкети; інші капрали зробили нахабні обличчя, на яких неважко було помітити бажання дати звідси дьору при найменшій же небезпеці.

Між тим Анзельм насилу підвівся. Тремтячим від хвилювання голосом він промовив:

— Мене силою примусили піти в рекрути і позбавили свободи, так само як і багатьох інших з нас!

Капрали не наважувались доторкнутись до студента; його мужність наганяла на них страх.

— Мене також схопили на полі. І не спитали, хочу я цього чи ні,— сказав одноокий. До його рук поприсихала земля, наче тісто до рук пекаря.

— Мене примусили підписати договір, коли я був п’яний! — поскаржився Адам. — Хтось водив моєю рукою. Адже я зовсім не вмію писати.

— Так-так, водив хтось твоєю рукою чи ні, а ти мусиш підкорятися! вирвалося у Себіша.

— Панський наймиті — Це був голос Анзельма.

Я був при тому, коли вони схопили Адама! — виступив наперед Каспар; він був червоний від хвилювання, тому що всі дивилися на нього. — Адам не хотів йти в рекрути, і він не одержав ніякого задатку. І з підмайстром точнісінько так сталося. Також і я нічого не одержав, добрі люди. І Анзельма примусили силою. А чи знаєте ви, скільки ландграф одержує за кожного з нас від Англії? 45 банкових крон за кожну голову!

— Звідки ти можеш це знати? — Якийсь пан у сурдуті з камчатної тканини суворо глянув зверху вниз на Каспара через свій лорнет.

Себіш намагався підняти Каспара на сміх.

— Він все знає, він навіть був на весіллі у свого батька.

Каспар розлютився.

— Мене тепер уже не обдуриш! Я був присутній, коли пан Шліффен вів переговори про укладення договору з англійським полковником.

— Він був присутнім, що ви скажете на це? — перебив його Себіш. — Він така важна персона, цей кухарчук з «Золотого якоря», що його туди покликали, ха-ха-ха. От, тепер можете переконатись, як вони всі брешуть, оці хлопці! — Ці слова були звернені, головним чином, до пана у камчатному сурдуті.— Адже ж кожному відразу видно, що мова тут іде про добровольців або про таких індивідуумів, які вели бродяжницьке життя, або через великі нестатки були тягарем для своєї родини, або про тих, які взагалі щось вчинили проти закону. Про таких жебраків, як ось цей, — і він показав на підмайстра Зеекатца, — про неспокійних буянів, п’яниць, горланів, незаконних гультяїв або про докучливих іноземців і потайних бунтарів, як ось цей! — Він показав на студента.