Того року повсюди в містечку вкотре зеленіли тополі. Укотре пугикала птаха. Проте цього разу ні вона, ні тополі не сколихнули в його серці морських хвиль; таке сталося вперше. Хоча й за давньою звичкою він вірив, що треба вирушати до морського берега, не уявляв нічого гарнішого за море, досі не міг забути, що народився на морі; отож мав до нього поїхати.

Чоловік зауважив ці зміни в серці, однак і в уяві не бачив, чим їх пояснити. Він багато не копався в собі. Відчувши певні зміни, подумав так: «А чи не краще й справді податися в Сазандере? Вже стільки років ніяк туди не доберуся…» Що й зробив. Нікого не повідомляючи, він вирушив у дорогу. Насамперед дістався поки що до цього чималого містечка на узбережжі та, тільки-но зійшовши з автобуса, поцікавився, де пересісти в наступний — до Сазандере. «Навпроти, на автовокзалі», — відповіли чоловікові, і той зайшов туди, поринувши в жахливий гамір та оглушливий шум.

Переступаючи поріг автовокзалу, він заплющив очі. Чоловік робив так, стрибаючи в море зі стрімких скель перед тим, як віддатися порожнечі. Розплющивши очі, він відчув, що вже подався назад, ніби перед стрибком у море — так кортіло вирватися з цього шуму, виринути на плесо. От тільки шум не мав площини, на яку можна вибратися: він пронизував до кісток, огортав з усіх боків, наче вода багнистого озера, де водорості, мов віття дерев, обплітають тіло. Був лише один спосіб порятунку з цієї звукової трясовини — знайти автобус на Сазандере, сісти в нього, сховатися під його дах та чимдуж утікати звідси, погойдуючись на колесах.

Він подумав про ліниву рибку, яка плаває від моря до моря зі швидкістю акули, навіть не ворушачи плавниками, а всього-на-всього вп’явшись у живіт цієї величезної хижої рибини присоском, який має на голові… Чоловік не знав достеменно назви птахи, яка кричить на тополях, а цієї рибки — і поготів. Здається, якось «рем» чи «ремо»…

водночас він зауважував, що знову

проминає базар

Народ тягнувся відусіль та навсібіч. Куди тільки не рушали автобуси: на Сазли, на Мадрабаз, на Куюлу, на Аріфкой, або збиралися рушати: поспішаймо, поспішаймо…

він поволі блукав у тиші

Дрімаючи в автобусі, чоловік перенісся з цього далекого від моря містечкового базару, обсадженого тополями, у сонні марева, переплетені зі спогадами; чи він ще дужче заціпенів у цьому бурхливому шумі замість того, щоб прокинутися?

він дивиться на самого себе, як блукає базаром

від

краю до краю, дивиться звідкілясь з-за його меж

так, наче знімає на камеру фільм

Він зупинився навмання посеред шуму. Його обабіч обліпили руки; помічники водія — ще зовсім діти — поприлипали йому до ніг. Пропонували їхати в Гердіре, Бальтепе, Боздур, Султаешігі та Кушлар. Але не встиг він і вимовити: «Я в Сазанде…», як його відштовхнули, наче якийсь непотріб, і озеро шуму розпростерлося далі. Чоловік спробував проштовхатися крізь юрмисько вперед; спирало дух.

він спустився сходами на базар. Окрім неділі, базарного дня, окрім суботи та понеділка, себто передбазарного дня, коли привозять товар, та післябазарного, коли вигрібають і вивозять сміття, якось посеред тижня, коли базар безлюднів, залишаючись без прилавків, кіосків, підпор та сонцезахисних тентів, він від краю до краю

Тепер потрібно було рятуватися від людей, які тягнули його в різні боки, чіпляючись звідусіль. Він більше не повторював: «Сазандере» та йшов далі в глиб вокзалу посеред спеки, запаху мастил та нестримного шуму.

від краю до краю поволі блукав у тиші. Він спостерігав за собою з верхівки сходів та з вулиці. Віяв вітер. Наганяв дощ. Здіймалася курява, пилюка набивалася в штаньки, рукава, вуха та волосся. Він вибирався на бетоновані вали, де виставляли напоказ товари, поволі блукав безбазарним базаром від краю

У найгарячішому місці автовокзалу, справжнісінькому згустку запахів поту й мастила, якісь незнайомці, ніби сварячи, показали йому, як пройти до трьох автобусів, що стояли в найглухішому закутку. Хоч і здалека, він зауважив три автобуси на Сазандере; туди й попрямував.

від краю до краю; він блукав, і тримав це у свідомості настільки ж, наскільки й бачив, як оком камери спостерігає сам за собою звідкілясь здаля, з-за базару, з горішніх вулиць. Чоловік за базаром, себто він, знімав фільм про самотнього чоловіка, що вештався від краю до краю тим безлюдним, тим безголосим простором; базаром від краю до краю

Шум закладав вуха до глухоти. Підійшовши до вказаного місця, він побачив, як один із трьох автобусів, наче в німому кіно, нечутно відбув. Чоловік хотів побігти за ним. Та ціле юрмисько, що товклося на автовокзалі, ніби зумисне заступило йому дорогу.

від краю до краю вештаючись в тім безлюднім безголоссі, він зненацька відчув, як пісенька, котру один з його друзів любив десятки разів виспівувати в юності, дійшла йому до свідомості… Чим вітер дужчає на морі, тим хвилі… Хоча й пісня мала такий початок, у ній ішлося про те, як тополі, тополі за Аксараєм [7] кидають тінь. Базар було обсаджено тополями зі всіх боків. Височенними тополями, тремкими, шарудливими. Нескінченний базар застиг у німоті, і крім дощового вітру, його більше нічого не турбувало; на тім широкім просторі від краю до краю