А де лампа з пастушкою? — запитала себе вона. Викинута в комору, або десь на смітник, або там, де Дора Баннер натрапила на Патрика Симонса, що тримав у руках перо та чашку з олією? У кущах? Міс Марпл вирішила висловити всі ці міркування інспекторові Кредоку.

На самому початку міс Блеклок дійшла висновку, що її небіж Патрик був причетний до публікації того оголошення. Така інстинктивна переконаність часто буває виправданою, так, принаймні, думала міс Марпл. Бо якщо ви добре знаєте людей, ви можете передбачити і їхню поведінку.

Патрик Симонс…

Вродливий молодик. Привабливий молодик. Молодик, що подобається жінкам, як молодим, так і старим. Можливо, саме той тип чоловіка, з яким одружилася сестра Ґедлера. Чи може Патрик Симонс бути Піпом? Але ж він служив на флоті під час війни. Поліція незабаром це перевірить.

Проте — іноді — відбуваються найдивовижніші перевтілення.

Ти можеш досягти дуже багато, аби тільки вистачило зухвалості…

Відчинилися двері, й увійшла міс Блеклок. Вона постаріла — так здалося міс Марпл — на багато років. Усе життя й уся енергія покинули її.

— Пробачте, що турбую вас, — сказала міс Марпл. — Але у вікарія помирає парафіянин, а Банч мусила відвезти хвору дитину до шпиталю. Вікарій написав вам цидулку.

Вона подала цидулку, і міс Блеклок узяла її й дістала з конверта.

— Сідайте, міс Марпл, — сказала вона. — Дякую вам за те, що принесли її.

Вона прочитала цидулку.

— Вікарій — дуже розважливий чоловік, — сказала вона. — Він не пропонує пусті втішання… Перекажіть йому, що його допомога буде дуже доречною… Її улюблений кант був: «Даруй нам добре світло».

її голос зненацька урвався. Міс Марпл лагідно сказала:

— Я, звичайно, для вас чужа людина, але, повірте, я дуже, дуже співчуваю вам.

І несподівано Летиція Блеклок утратила над собою контроль і заплакала. Її горе було глибоким, безнадійним, із ноткою цілковитого розпачу. Міс Марпл сиділа зовсім тихо.

Міс Блеклок нарешті сіла. Обличчя в неї було розпухле й залите слізьми.

— Пробачте мені, — сказала вона. — Зненацька до мене дійшло, що я втратила. Вона була єдиною ланкою, яка пов'язувала мене з минулим, ви ж розумієте. Тільки вона пам'ятала. І тепер, коли вона пішла, я залишилася сама-одна.

— Я знаю, про що ви говорите, — сказала міс Марпл. — Людина залишається самотньою, коли від неї йде останній, хто пам'ятає. Я маю племінників, і племінниць, і добрих друзів — але не залишилося жодної людини, що знала мене як малу дівчинку, жодної людини, яка належала давнім дням. Я була самотньою вже тривалий час.

Обидві жінки сиділи якийсь час мовчки.

— Ви розумієте мене дуже добре, — сказала Летиція Блеклок. Вона підвелася й підійшла до свого письмового столу. — Я повинна написати кілька слів вікарію. — Вона досить незграбно випробувала перо й стала повільно водити ним по паперу.

— Артрит, — пояснила вона. — Іноді я майже неспроможна писати.

Вона запечатала конверт і написала на ньому адресу.

— Якщо ви погодитеся віднести його, буду вам дуже вдячна. Почувши чоловічий голос у холі, вона швидко сказала:

— Це інспектор Кредок.

Вона підійшла до дзеркала над каміном і злегка припудрила собі обличчя.

Кредок увійшов із похмурим, сердитим обличчям. Він подивився на міс Марпл несхвальним поглядом.

— О, — сказав він. — І ви вже тут.

Міс Блеклок обернулася від каміна.

— Міс Марпл люб'язно принесла мені цидулку від вікарія.

Міс Марпл поквапно промовила:

— Я вже йду вже йду. Не стану вам тут заважати.

— Ви були присутні на святковому чаюванні вчора пополудні? Міс Марпл сказала, помітно нервуючи:

— Ні, ні, не була. Банч возила мене до своїх друзів.

— Тоді ви нічого не зможете мені розповісти.

Кредок демонстративно відчинив двері, і міс Марпл поквапилася вийти з дещо збентеженим виглядом.

— Ці старі жінки повсюди пхають свого носа, — сказав Кредок.

— Я думаю, ви несправедливі до неї, — сказала міс Блеклок. — Вона й справді прийшла сюди з цидулкою від вікарія.

— Звичайно, з цидулкою. Як же інакше?

— Я не думаю, що то була пуста цікавість.

— Можливо, ви й маєте слушність, міс Блеклок, але бувають хвилини, коли ліпше уникати таких візитів.

— Та ж вона безневинна стара істота, — сказала міс Блеклок.

«Безневинна, як гримуча змія, якби ви більше знали про неї», — похмуро подумав інспектор.