— Це той, який урятував дитину, вихопивши її з-під машини, а натомість сам потрапив під колеса?

— Саме той. При ньому не було документів, і ніхто тоді не прийшов упізнати його. Він був схожий на втікача. Учора вночі він помер, не повернувшись до тями. Але його впізнали — дезертир з армії Роналд Геймс, колишній капітан у південному Лоамширесі.

— Чоловік Філіпи Геймс?

— Так. До речі, при ньому був старий автобусний квиток і досить велика сума грошей.

— Отже, гроші дала йому дружина? Я завжди думав, що саме з ним підслухала Міці розмову Філіпи в альтанці. Вона категорично заперечила цей факт, звісно. Але ж, сер, той інцидент із вантажівкою стався раніше…

Райдсдейл повільно видобував зі свого рота слово за словом:

— Так, він стався в Мілчестері двадцять восьмого жовтня. Напад на «Літл-Педокс» був двадцять дев'ятого. Це усуває будь-яку його участь у нападі. Але дружина, безперечно, нічого не знала про нещасливий випадок із ним. Вона могла думати протягом усього цього часу, що він причетний до нападу. Тож вона, природно, тримала язика за зубами — зрештою, він був її чоловіком.

— А хлопець учинив шляхетно, чи не правда, сер? — повільно сказав Кредок.

— Урятувавши того малого з-під коліс? Звичайно. То був подвиг. Думаю, не боягузтво спонукало Геймса дезертирувати. Але все це вже історія. Для чоловіка зі зганьбленою репутацією то була достойна смерть.

— Я радий за неї, — сказав інспектор. — І за їхнього сина.

— Так, йому не буде соромно за батька. А молода жінка знову вийде заміж.

Кредок повільно сказав:

— Я думав про це, сер… Це відкриває… нові можливості.

— Ти ліпше негайно віднеси звістку про те, що сталося, Філіпі Геймс.

— Віднесу, сер. Зараз же йду до неї. Та, мабуть, я ліпше дочекаюся, поки вона повернеться в «Літл-Педокс», Для неї це повідомлення може бути шоком — а перед тим я хочу спершу перекинутися кількома словами ще де з ким.

— Мені час іти, — сказала Банч. — Я увімкну вам лампу, бо тут так темно. Мабуть, буде гроза.

Вона підсунула невеличку настільну лампу до протилежного кінця столу, щоб вона відкидала світло на плетіння міс Марпл, що сиділа на широкому стільці з високою спинкою.

Коли шнур від лампи потягся по столу, кіт стрибнув на нього і став шматувати його зубами та пазурами.

— Облиш, Тиглат-Паласаре, облиш… Жахливий кіт. Гляньте, він прокусив шнур — ізоляція розтріпалася. Невже ти не розумієш, хвостатий йолопе, що тебе ж таки може вдарити електричним струмом, якщо ти таке витворятимеш?

— Дякую тобі, люба, — сказала міс Марпл і простягла руку, щоб увімкнути лампу.

— Вона вмикається не тут. Треба натиснути на цю ідіотську грушу посеред шнура. Стривайте хвилину. Я приберу квіти, щоб вони вам не заважали.

Вона підняла вазу з різдвяними трояндами, що стояли на протилежному боці столу. Тиглат-Паласар, крутячи хвостом, простяг бешкетну лапу й угородив пазурі в руку Банч. Вона розлила трохи води з вази. Кілька крапель упали на розтріпане місце шнура й на самого Тиглат-Паласара, який, обурено засичавши, стрибнув на підлогу.

Міс Марпл натиснула на вимикач у формі груші. У тому місці, де шнур просяк водою, бризнули іскри і пролунав тріск.

— Ой лишенько! — скрикнула Банч. — Сталося коротке замикання. Мабуть, тепер тут не увімкнеш жодної лампи. — Вона клацнула кількома вимикачами. — Атож, жодна не загорілася. Як це по-дурному, що всі вони підключаються до однієї штуковини, чи як вона там називається. І поверхню столу обсмалило теж. Паршигвий Тиглат-Паласаре, це все твоя провина. Тітко Джейн, що з вами? Ви злякалися?

— Ні, моя люба, не турбуйся за мене. Річ у тім, що я раптом побачила те, що давно вже мала б побачити…

— Я піду вкручу пробку й візьму лампу з кабінету Джуліана.

— Не треба, моя люба, не турбуйся. Ти запізнишся на свій автобус. Мені більше не треба світла. Мені треба лише посидіти тихо й поміркувати про дещо. Поквапся, люба, а то проґавиш свій автобус.

Коли Банч пішла, міс Марпл сиділа нерухомо близько двох хвилин. Повітря в кімнаті було важке й погрозливе — за стінами будинку збиралася буря.