митрополією єпископа Тимофея (Шреттера). Під

тиском радянських спецслужб 22 червня 1948 року Польська

церква «зреклась» автокефалії 1924 року та прийняла

«благословенство» та автокефалію з московських рук.

З 1948-го – «на покої». Проживав у м. Сосновець (Польша).

Помер 15 березня 1960 року в м. Лодзі.

143

Михайло Омелянович-Павленко

(8 грудня 1878, Тифліс, Грузія – 29 травня 1952, Париж)

Народився у Тифлісі. Закінчив Омський кадетський корпус,

Павлівське військове училище. В чині підпоручика 1900

року почав службу у лейб-гвардійському Волинському полку,

склад якого комплектувався з правобережних українців.

В 1904–1905 рр. брав участь у російсько-японській війні. У

1910-му Омелянович-Павленко закінчив Академію Генерального

штабу.

В роки Першої світової війни 1914–18 командував гвардійським

полком, очолював штаб корпусу.

В період Української Центральної Ради – командир бригади

у Катеринославі, в квітні-листопаді 1918 – командир

3-ї Стрілецької дивізії у Полтаві. В грудні 1918 – червні 1919

– начальний командант (командувач) Української Галицької

Армії.

9 червня диктатор Євген Петрушевич звільнив Омеляновича-

Павленка з посади командувача. Він повернувся на Наддніпрянщину,

восени був призначений командиром Запорізького

корпусу, а на початку грудня – командувачем Армії

Української Народної Республіки.

6 грудня Омелянович-Павленко очолив Перший Зимовий

похід українського війська по тилах білої та червоної армій,

а у травні 20-го року разом з польським військом визволяв

Київ від більшовиків.

Після поразки Української держави Омелянович-Павленко

жив у Чехо-Словаччині. Очолював Союз Українських Ветеранських

Організацій.

1945-го він переїхав до Берліна, пізніше до Франції.

В 1945–48 виконував обов’язки міністра військових справ в

екзильному уряді УНР. Генерал-полковник Омелянович-Павленко

помер 29 травня 1952 року в Парижі.

Автор праць «Українсько-польська війна 1918–1919 рр.»

(1929), «Зимовий похід» (1934) і спогадів «На Україні» (1930,

1935).

Іван КОРСАК144

Ісаак Мазепа

(16 серпня 1884, Чернігівська область – 18 березня 1952,

Аугсбург, Баварія, ФРН)

Народився в родині міщан козацького походження. Його

батько забезпечив синові освіту у Новгород-Сіверській повітовій

бурсі, потім у духовній семінарії в Чернігові. Після закінчення

семінарії склав іспити на атестат зрілості в класичній

гімназії – і восени 1904-го записався на факультет природничих

наук Санкт-Петербурзького університету. Водночас вступив

до української студентської громади, згодом до Революційної

української партії (РУП), а від 1905-го – до Української

соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), одним із

лідерів якої він пізніше став.

У Санкт-Петербурзі доля звела його з М. Поршем та

С. Петлюрою. 1907 року Петербурзька організація УСДРП

обрала I. Мазепу делегатом на з’їзд партії у Києві, після чого

певний час він працював партійним організатором на Полтавщині.

Отримавши диплома, працював між роками 1911–1915

агрономом у земських установах Нижньогородської губернії.

Побував з групою молодих агрономів в Австро-Угорщині, Німеччині

та Данії для ознайомлення з системами ведення сільського

господарства. 1915-го вернувся в Україну й осів у Катеринославі.

Після утворення Української Центральної Ради багато

зробив для розгортання діяльності українських партій та

став організатором Українського губернського національного

з’їзду Катеринославщини (21–22 травня 1917 р.).