показати перевагу й красу Служби Божої на рідній мові».

1926 року вийшла наступна збірка «Українські церковні співи

», 1929-го – «Українська Відправа Вечірня та Рання».

Композитор, видавець, лікар, церковний діяч, Річинський

не залишався осторонь і громадського життя. В 1928–29 роках, на

які припадає кульмінація його суспільної діяльності, він очолював

Володимирську «Просвіту», був її ідеологом і натхненником

усіх культурно-просвітницьких заходів. 1933 року Річинського

обрали віце-президентом товариства «Відродження». Тоді ж він

організував хор при «Володимирському Союзі українок».

У своїх виступах та публікаціях Річинський постійно

пропагував ідеї національної незалежності, за що його декілька

разів заарештовували, а одного разу навіть заслали до

концентраційного табору.

Після останнього арешту в 1939 році органами НКВС

Річинський був засуджений до 10 років позбавлення волі в

Унтатаборі. Після відбуття цього терміну, Річинського разом

з родиною відправили у безстрокове заслання в КизилОрдинську

область без права повернення в Україну. Він працював

лікарем районної лікарні, продовжуючи і свої композиторські

заняття. Так, на початку 50-х років він створив хор

«Дві хмароньки».

У 1952–1953 рр. його статті на медичну тему друкувалися

в часописі «Здоровье Казахстана».

Помер А. Річинський 13 квітня 1956 р. у результаті крововиливу.

Поховали його на цвинтарі станції Джусали КизилОрдинської

області (Казахстан).

Повідомлення з Москви про реабілітацію запізнилося на

два тижні…

Митрополит Антоній

(Олексій Павлович Храповицький)

(30(17).03. 1864 – 1936)

Православний митрополит, російський церковний і громадський

діяч. Народився в Новгородській губернії. 1902–13

151

– єпископ Волинський і Житомирський(з 1906 – архієпископ,

з 1911 – д-р теології), 1913–17 – архієпископ Харківський.

1917 відомий гострими виступами проти українського національного

руху. У травні 1918-го обраний митрополитом

Київським, вибори відбулися з порушенням церковних канонів

і всупереч бажанню гетьмана П. Скоропадського та його

уряду. Активно боровся проти української автокефалії. На

початку 1919-го його усунено за антиукраїнську діяльність.

1920 р. емігрував, очолив закордонне російське церковне

правління у м. Сремські-Карловці (нині Сербія та Чорногорія).

На 1-му Карловацькому соборі (грудень 1921) обраний

головою Вищого російського церковного управління за кордоном.

22 червня 1934 року Московська Патріархія заборонила

надто владолюбивому Антонію Храповицькому та іже з

ним у священнослужінні.

Помер у м. Сремські-Карловці.

Цікаві міркування про чорносотенний «Союз русского

народа», одним з організаторів якого в Україні був митрополит

Антоній Храповицький, є в Андрія Новосьолова «Развод

по-христиански. 2. Черная сотня» (www.proza.ru):

«Вот создать организацию таких «идейных» воителей за

ценности православия и сподобились духовные отцы с надеждою

на то, что такие «народные дружины» из «православных

борцов» и пригодятся в будущем. А на то, что у самих синодалов

с верой в Бога некоторые проблемы, внимания решили не

обращать, поскольку все это мелочи.

Во главе этих боевых групп должен был стоять военный

человек, а вот управлять этим командиром должен был представитель

духовенства, впрочем, не отвечая за действия своих

«духовных детей» с револьверами. Если припомнить, что

внутри самой РПЦ всегда существовала жесткая военная

дисциплина, то можно себе представить, какую власть в своих

руках сосредоточил Синод – «черные сотни» Всея России

отлично управлялись из Москвы.

<