Влітку 1921 р. родині I. Мазепи вдалося перейти Збруч і

оселитися у Львові (до того його дружина з двома доньками

залишалася у Катеринославі, де працювала у Бактеріологічному

інституті).

У Львові 1922 року I. Мазепа видав працю «Большевизм і

окупація України».

У березні 1923-го I. Мазепа переїхав до Праги. 1925 року

I. Мазепа влаштувався спочатку бібліотекарем, а потім викладачем

Української господарської академії у Подєбрадах і навіть

переїхав туди жити, залишивши родину у Празі.

1936 року відмовився прийняти чехословацьке громадянство,

хоч це було конче необхідним для отримання

постійної роботи. Він заявив: «Що скажуть українці, коли

довідаються, що бувший прем’єр став громадянином іншої

держави».

Під час німецької окупації жив замкнено й ізольовано.

Працював над книгою «Підстави нашого відродження». Перед

вступом радянських військ виїхав до Баварії: спочатку до

Регенсбургу, а у вересні – до Аугсбургу.

Помер 18 березня 1952 р. і 21 березня був похований в

Аугсбургу.

147

Поряд із фаховими виданнями вченого-агронома залишилися

його численні праці з історії національно-визвольних

змагань в Україні, зокрема: «Большевизм і окупація України»

(1922), «Підстави нашого відродження» (1946), «Україна в огні

й бурі революції» (1950–1952).

Микола Бредов

(Нар. 1873)

Генерал, однодумець Денікіна. По закінченні в 1901 році

Академії Генерального штабу займав ряд штабних посад. Під

час громадянської війни приєднався до Денікіна; брав участь

в окупації України, командував «гвардією», що входила до

складу т. зв. Полтавського загону, на чолі якого тимчасово зайняв

Київ і частину правобережжя України: Цей район окупації

білих отримав насмішкувату назву «Бредланда». Після

разгрому денікінців утік в Болгарію, де займався, як пишуть

російські сайти, «куроводством». Це благородне заняття російського

генерала обірвав свій же російський СМЕРШ: Бредова

в сорок п’ятому арештували в Болгарії і сліду його, зрозуміло,

надалі ніхто не знайшов.

Митрополит Володимир (Богоявленський)

(1848–1918)

Уродженець Тамбовщини (с. Мала Моршівка). Був митрополитом

Московським і Коломенським, Санкт-Петербурзьким

і Ладозьким, займав ряд інших високих постів РПЦ. З листопада

1915 року – митрополит Київський і Галицький. Різко

виступав проти незалежності української церкви, за «истинно

русское православне». То ж і вбили його «істинні росіяни»муравйовці:

після пострілів вбивці стали ще з утіхою колоти

його багнетами та бити прикладами, врешті для цілковитої надійності

зробили два «контрольні» постріли. Найкрасномовніше

про знущання над тілом нещасного архіпастиря свідчить

медичний документ, вміщений на «Вікіпедії»:

Текст «Акта освидетельствования тела» высокопреосвященнейшего

митрополита Киевского Владимира, убиенного

25 января 1918 года, произведенного (освидетельствования)

26 января того же года:

Іван КОРСАК148

«Тело митрополита Владимира оказалось, при освидетельствовании,

в умеренно окоченелом состоянии; руки полусогнуты

и сложены на туловище, причем пальцы правой руки

сложены для крестного знамения; правая нога полусогнута в

коленях, а левая выпрямлена, на тело надето нижнее белье. На

лице замечается разница в окраске правой и левой половины.

На покрасневшей правой щеке, кроме мест хронического

воспаления с поверхностным изъязвлением кожи, замечаются

узкие ссадины свежего происхождения, на которых видна

сукровица, растекающаяся по щеке. На полтора сантиметра

выше угла правой глазной щели имеется рана около трех миллиметров