ПОХІД ЗА КВОЧКАМИ

– Ох ця Асмік! Що нам робити з нею, діду Асатур? – добродушно бурчала тітка Анаїд. – Минулого року одна курка всього дев’ять качечок вивела, а скільки ж це тепер квочок треба?… Щось ти багато задумала пташенят виводити.

– Не турбуйся, мамо, квочок ми знайдемо. От і дідусь Асатур одну дасть, він пообіцяв. Правда, дідусю?

– Правда, правда, як на таке діло не відгукнутись!… Неодмінно у моєї старої квочку віднімемо. І до інших в курники заберемося: зараз в кожній хаті кури квокчуть. А де ж твій торішній виводок, онуко? Цілий? Покажи-но, що там за дивина!

– Та, дідусю, як же я тобі їх покажу? Вони ж цілий день на річці плавають. Якщо побачиш мармурових – значить, наші, таких ні в кого немає. Дідусю, допоможи квочок дістати! Тебе люблять у селі, тобі не відмовлять… Всі повірять, – упрошувала діда Асмік.

– Ну, то ходімо, онуко, ходімо, – згодився дід. – Підемо спочатку до моєї старої.

Асмік, сяючи від радості, йшла за дідом.

– Стара, у тебе, я знаю, одна з курок квокче. Позич-но її цій дівчинці, – сказав дід дружині, заходячи до себе на подвір’я.

Стара Наргіз сторопіла. «Навіщо?» – говорив її погляд.

Асмік показала їй велике яйце і сказала:

– Це яйце дикої гуски, бабусю. Ми підсиплемо квочку – вилупляться пташенята, пухнасті, жовтенькі…

– О-ох, щоб я осліпла! Хто ж бачив, щоб курку підсипали яйцями диких птахів? Ото новина! – І стара перехрестилась.

Дід Асатур похитав головою:

– Ну, відхрестилась? Тепер боятися нічого – давай сюди квочку.

– Та що ж це? – забурмотіла стара. – Я сама хотіла квочку підсипати. Що ж це тепер, без курчат залишатися?

– Ну-ну, не бубони, – говорив дід, – курей у тебе, слава богу, багато – не ця, то друга квочка знайдеться.

– Бабусю, якщо у вас ще курка заквокче, я вам яєць водяної чорної курочки принесу, – сказала Асмік.

Стара погодилась і пішла в сарай.

Асмік допомогла їй зловити квочку і стояла, притискаючи курку до грудей, задоволена і горда.

– Старенька моя мила, молодь наша на весь світ чудеса творить. Для того вони комсомолом і називаються, вік їм жити!… І ці, піонери, так само все, що захочуть, зроблять. Повір, зроблять… Якщо живих квочок не дістануть, залізну підсиплють, – говорив дід Асатур.

Перша добута квочка допомогла справі. Погодилась дати школярам квочку дружина Арама Михайловича. Прийшли вони і до матері Грикора. Вона спочатку забурчала, але Грикор, як завжди, зумів розсмішити і умилостивити матір.

– Нані-джан[3], – сказав він ніжним голосом, – я тобі цілий полк пташенят приведу разом із куркою. Дай, не бійся!

– І-і, навіжений. чи будеш ти коли-небудь таким, як Армен? – засміялась вона і відчинила двері курника.

– Професором?

– Путнім, розумним…

– Буду, буду! Ще є час – тихіше їдеш, далі будеш. Куди ти поспішаєш! – І, вихопивши курку з рук матері, Грикор побіг.

Великий галас зняла тітка Сона, мати Сето. До неї діти за квочкою і не звертались, але Сона вважала за необхідне втрутитися. Стоячи на пласкому даху свого будинку, вона розмахувала руками і кричала:

– Я таким шибеникам, як ви, курки не дам, не дам!…

Грикор, намагаючись втихомирити її, гукнув:

– Ми, тітко Сона, ферму влаштовуємо. Розумієш, ферму! Від гусей і качок відбою не буде… Тітко Ашхен, – звернувся він до однієї з жінок, – дай нам квочку днів на двадцять п’ять. Половину виводку подаруємо тобі.

– Ти дурний, чекатимуть дикі птахи, поки ти зберешся їх подарувати! – втрутився Се-то, який почув галас і вийшов на вулицю.

Справа ускладнювалась. Але несподівано загримів бас діда Асатура.

– Гей, Ашхен, Астхік!… Гей, баби, дівчата, несіть-но всі, у кого є, по квочці, дайте цим дітям! Назад одержите від мене. Хутенько, хутенько! Чого роти пороззявляли? – по-хазяйськи командував він.

В селі старого мисливця поважали, у тяжкі хвилини він завжди сусідові допоможе, завжди добрий, гостинний. Не було в селі людини, яка не покуштувала б його мисливської здобичі.

– Ну, коли дід Асатур каже, значить, є якийсь сенс у цій справі, – сказала Ашхен і пішла за куркою.

Лише Сона і далі галасувала на своєму даху:

– Про бороду свою забув, здитинився!

– Агей, дочко Ат! – погрозив їй старий. – Не чую я, що ти там мелеш, та по обличчю бачу – недобре. Поганого ти роду… Подивись-но, які матері у цих дітей, не те, що ти… їхні діти в школі перші, і ферму ось влаштовують. Ти б краще не бубоніла, а сина довела до пуття, людиною зробила, а то лише по горах він у тебе і лазить…