– А навіщо?… Не можна дозволяти! Я так добре укладаю яєчка, а вони їх перевертають… Укладу, піду до школи, а прийду назад – усе шкереберть!… – говорила Асмік.

– Та хіба ж вилупляться курчата, якщо ти заборониш квочкам яйця перевертати? – посміхнулась мати.

Асмік здивовано підвела брови.

– Ох і нетямуща в мене дочка! Квочки для того це роблять, щоб яйце нагрівалося з усіх боків однаково. Не можна ж, щоб воно нагрівалося тільки зверху, а знизу залишалося холодним!

– Ага, збагнула… – промовила Асмік. – Ну й розумні ж ці кури, правда, мамо? Значить, мати піклується про курча тоді, коли воно ще в яєчку?… А як же яйця в інкубаторі? Чи треба їх перевертати?…

– В інкубаторі? Н-не знаю… – розгубилася мати.

– Ну, про це я запитаю в Армена, він, звичайно, знає.

І Асмік, не дочекавшись, поки прийде Армен, побігла до нього додому.

– Що у тебе в книжках сказано – треба в інкубаторі яйця перевертати чи пі?

– А навіщо їх перевертати? – здивувався Армен.

– Як «навіщо»?… Чого ти втупився в мене? Квочки що роблять? Перевертають! Глянь, що в книжках сказано про інкубатор. Швидше! Яйця можуть охолонути…

Армен, здивований, взяв посібник з птахівництва. Перегорнувши кілька сторінок, він скочив з місця і вибіг на вулицю.

– Так, квочки твої мають рацію: яйця треба і в інкубаторі перевертати, – на ходу пояснив він Асмік. – От голова, як це я проморгав!…

Відтоді чергові піонери двічі на добу перевертали яйця в інкубаторі. Тепер усі вони нагрівалися рівномірно.

ХТО КРАДЕ ЯЙЦЯ?

Якось дід Асатур прийшов у сарай і заявив, що він кілька днів не зможе чергувати, бо іде на Севан з рибалками.

Увечері Грикор з’явився в сараї із стареньким матрацом у руках.

– Отут я спатиму, поки дід не повернеться, – сказав він Асмік і почав збивати сіно, готуючи собі постіль в кутку сарая.

– А може, й не треба? Це ж недовго… – намагалась відмовити його Асмік.

– Ні, – твердо сказав Грикор. – Ти ж сама жалілася, що зникають яйця гагар і чайок. Хто їх краде? Треба нам про це довідатись? Чим же ми пташенят годуватимем?

– Нічого, Грикоре… Я не думаю, що яйця краде в нас людина, – відповіла Асмік. – Злодій узяв би багато, а пропадають дрібниці – по одному, по два… Я спочатку і не помітила. Ну, стоїть собі ящик біля стіни… Відкрила якось – здалося, що яєць менше стало. Кому, думаю, потрібні погані яйця?

– Ти не подумала: «Хто в нашому селі, крім Грикора, ці яйця їстиме?»

– Ти таки й справді не гидуєш: пригадую, як їв їх на озері. Але потайки ти ж не їстимеш?… А іншим разом, – вела далі Асмік, – дивлюсь, ще менше стало. Давай, думаю, полічу. Полічила… не пам’ятаєш, скільки ми залишили яєчок на корм пташенятам?

– Пам’ятаю: сто шістдесят три.

– Так-так, сто шістдесят три… Лічу: всього сто сорок одно. І найбільше чаїних яєць не вистачає… Хто ж їх краде, як ти думаєш?

– Я довідаюсь… Я ж сплю, як заєць, з розплющеними очима.

***

В наступні дні Грикор розповідав своїм товаришам до того смішні пригоди, що вони ніяк не могли зрозуміти, де в них правда, а де кумедна вигадка.

– Ну, як тобі спалося? – спитав його якось Камо.

Перед школою він з Арменом і Асмік забігли взнати, як ідуть справи на фермі.

– У мене постіль м’яка, – весело відповів Грикор, – але цієї ночі я не спав. Одна з наших залізних квочок так стогнала, так рипіла цілу ніч, що у мене серце стискалося. Хвора, мабуть, бідна… Армене, поглянь, чи не підскочила у неї температура?… А кури! – Прислухався до їхнього квоктання – і що ж чую? «Давайте, – кажуть, – придушимо цих залізних квочок! Якщо вони будуть сотню за сотнею курчат виводити, що ж нам, бідним, тоді робити?… Загинемо… Ніхто нас більше не підсипатиме, позбавлять нас материнства». Що вдієш, просто звичайні материнські ревнощі.

Товариші засміялися.

– Еге, – вів далі уже серйозно Грикор, – повірите ви мені, – коли скажу, що цієї ночі я піймав злодіїв?

– Піймав злодіїв?… Хто ці злодії?

– Миші.

– Вигадуєш! Як можуть миші красти яйця! – махнула рукою Асмік. – Я б ще повірила, коли б ти сказав, що миша прогризла в яєчку дірочку і виссала. А ціле? Як може миша украсти яйце.

– Ото ж то й є, що ціле! Так цілим і тягнуть до себе в нірку: яєчню роблять для своїх мишенят. І вони ж матері, і в них серця материнські… Але слухайте, що я вам розповім. Погляньте-но на ящик, бачите, яку вони в ньому дірку прогризли? Через оцю саме дірку вони і тягають яйця. Чую вночі – шкребуться… Прокинувся, прислухався. Залізна квочка важко стогне, а перед ящиком пацюки метушаться. В стіні – щілини, крізь них промені місяця пробиваються, добре видно. Дивлюся, миші навкруги яєчка танцюють. Вони всі темні, а яйце біле, так і світиться. Затамував подих: що далі буде? А вони – що б ви думали? – котять яйце. Потім одна з них лягла на спину і задерла догори лапки, а інші оточили яйце, потім лапками, боком, голівкою підштовхують, піднімають його… Так і викотили тій миші на живіт, а вона обхопила яйце міцно лапками та ще й притиснула довгим хвостиком: ну просто як людина, коли її повалити на спину, а на груди діжечку покласти…

– Вигадуєш, Грикоре!

– От диваки! їм правду говориш – не вірять, брешеш – знову не вірять, – пробурмотів Грикор. – Ну, коли я що-небудь вигадував? – щиро обурився він. – Не треба, не розповідатиму, якщо не вірите…

– Ні, ні, Грикоре, говори далі! – вигукнула Асмік. – Тільки це вже дуже незвичайне.

– Я б так само не повірив, – признався Грикор, – але ж на власні очі бачив…

– Ну, ну, що ж далі було?

– А далі ось що. Решта мишей впряглася в цю мишу, що яйце тримала, вчепилися їй у вуха, схопили за голову і потягли, як санчата… Правда, їй, мабуть, не солодко було – спинка ж терлася об землю, – та що поробиш: треба ж про діток думати! Так от, на її животику і в’їхала яєчня для мишенят прямісінько в їхнє гніздечко… Хотів я було підвестися, налякати злодійок, та роздумав. «Нехай собі, – думаю, – мишенята їдять на здоров’я». І прикинувся, ніби міцно сплю, щоб не заважати їм…