Але небезпека суто буквального тлумачення Писання від цього не зменшується. Апостол Павло попереджує:

“Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували.

Вони слух свій від правди відвернуть, та до байок нахиляться” (2Тим. 4.3–4).

І такі “байки” про Бога, Який, нібито буквально сидячи на хмарі дощовій, прийде судити світ; про ангелів, що змахуючи крильми, як чайки ширяють над землею; про буквальні ланцюги (цікаво з міді чи з заліза?), якими буде скутий сатана на тисячу років; про Адама, якого Господь зліпив, замісивши глину; про розжарені сковорідки, на яких підстрибують десь глибоко під землею грішники і т. д., і т. ін. тільки дискредитують Боже Вчення у очах освічених людей. Тим самим фактично відвертають їх від здорової науки, “обрубують вуха”, “самі не входять і інших не пускають”.

Кожному вірному християнинові добре відомі слова Господа нашого Ісуса Христа: “Досліджуйте Писання, бо ви думаєте через них отримати життя вічне...” Нагадаю лишень і такі: “І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, – бо буква вбиває, а дух оживляє...” (2 Кор. 3.6).

ВИ Ж ОТЦЯМИ НЕ ЗВІТЬСЯ…

Запитання: Чому ви підписуєте свою рубрику: “Отець Олег Ведмеденко”? Адже сказано: “Ви ж отцями не звіться…”

Відповідь: Дійсно, в Євангелії від Матвія читаємо: “І не називайте нікого отцем на землі, – бо один вам Отець, що на Небі”. Але тут же, в цьому ж розділі читаємо і таке:

“А ви вчителями не звіться, – бо один вам Учитель, а ви всі брати…

І не звіться наставниками, – бо один вам Наставник, – Христос.

Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Хто бо підноситься – буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться” (Мф. 23.8–12)…

Одне з правил екзегетики (науки про тлумачення Святого Письма) наголошує про недопустимість під час дослідження Писання виривати вірш із контексту. У даному випадку контекст полягає в ідеї смиренномудрості: не звіться отцями – бо один вам Отець; не звіться вчителями – бо один вам Учитель; не звіться наставниками – бо один у вас Наставник… Проте ця настанова зовсім не відкидає духовного отцівства, учительства чи наставництва. Навпаки! Апостол Господній Павло пише: “Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже, і, дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру” (Євр. 13.7); “Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, – вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу (Господові)” (Євр. 13.17); “Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих” (Євр. 13.24) тощо.

Це те, що стосується наставників. А от щодо вчителів:

“І Він [Христос], отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового (Церкви)…” (Ефес. 4.11–12); “…на що я поставлений був за проповідника та за апостола, – правду кажу, не обманюю, – за вчителя поганів у вірі та в правді” (1Тим. 2.7); “І ви – тіло Христове, а зосібна – ви члени! А інших поставив Бог у Церкві по-перше – апостолами, по-друге – пророками, по-третє – учителями, потім дав сили, також дари вздоровлення, допомоги, управління, різні мови…” (1Кор. 12.27–28).

А про отцівство духовне так каже: “Бо хоч би ви мали десять тисяч наставників у Христі, та отців не багато, а я вас породив у Христі Ісусі через Євангелію… Тож благаю я вас: будьте наслідувачами мене!” (1Кор. 4.15–16). Багато наставників – мало отців, – свідчить апостол! Мало тих, які дійсно народжують духовних дітей для Господа. Мало досконалих, які прикладом свого життя, даром слова мудрості (а не лише слова знання) ведуть до Благодаті. Слово “отець” у біблійній мові є не просто ознакою духовного учительства й наставництва, але ознакою досконалості…

Святий апостол Іван Богослов розглядає чотири ступені духовного зростання: діти, отроки, юнаки і отці.

“Пишу я вам, дітоньки, – читаємо у Першому соборному посланні улюбленого учня Христового, – що гріхи вам прощаються ради Ймення Його (через покаяння та прихід до віри – це перший крок, “у вірі – добродійство” (див. 2Петра 1.5–9))…

Пишу, діти, вам (синодальний переклад: “Пишу вам, отроки…”), бо ви пізнали Отця (пізнали волю Отчу посередництвом Слова: “в добродійстві – роздумування”, – другий щабель на шляху до досконалості)…

Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого (показавши “в роздумуванні – стриманість, а в стриманості – терпеливість”)…

Пишу вам, батьки (отці!), бо ви пізнали Того, Хто від початку (пізнали Сущого, досягли “з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ви малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру…” (див. Ефес. 4.13–14), явили “в терпеливості – благочестя, а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов”)” (1Ів. 2.12–14)…