2). І сонце затьмиться…

Зупинімося ж на ознаках кінця світу, котрі стосуються безпосередньо вищезгаданих запитань. Ознаки ці червоною ниткою проходять через усю Біблію – як Старий, так і Новий Заповіти: “Заміниться сонце на темність, а місяць – на кров перед приходом Господнього дня, великого та страшного!” (Йоіля 3.4; Дії 2.20); “І на землю попадали зорі небесні” (Об. 6.13).

Розгляньмо з точки зору екзегетики (богословської науки про тлумачення Святого Письма), що таке сонце в біблійній мові? В Писанні чітко сказано, що Сонце Правди – Христос. Він є Світлом для світу. Ми ж бачимо, що затьмарилось це Сонце в душах людських. Відвернулися від Світла Істини, заплющили очі і мацають дорогу серед темряви в полудень.

А що символізує у Книзі книг місяць? Місяць то є віра, також носії цієї віри. Власне то є церква: бо ж місяць сам по собі не світить, але відбиває, відображає світло сонця. Проте замість того щоб світити в духовній ночі, “місяць” перетворився сьогодні “на кров”… Кров же означає “життя”, бо “кров – вона душа” (Повт. Зак. 12.23). А “душа” і “життя” у Біблії – суть слова-синоніми. Церква, яка мала б світити у оточуючому духовному мороці, через людські пристрасті часто густо займається не духовними, але душевними: житейськими, світськими справами; набуває рис політичної організації.

На підтвердження цих слів наведу цитату із Заяви Священного синоду УПЦ КП від 15 березня 1996 року:

“За невлаштуваннями, про які ми знаємо з історії, лежала догматична боротьба. У другому тисячолітті вступили в силу виключно людські пристрасті, серед яких головним чином властолюбство. Про його шкідливість для Церкви попереджав Господь Ісус Христос, кажучи: «Князі народів панують над ними, але між вами нехай не буде так» (Мф. 20.25). Людські пристрасті у Церквах виступили у вкрай відвертому вигляді, не ховаючись навіть сором’язливо догматичними суперечками. Наше церковне життя зайшло в тупик, через те що мирські основи, які проникли у Церкву ще в стародавні часи, породжують тільки недоліки, ворожнечу та розділення. Церква стала розглядатися не як Богочоловічеський організм, а як організація, підпорядкована не божественним, а людським законам (читай “політична”), і як організація віддає себе на служіння людським завданням. Ніколи, можливо, самі віруючі не віддавали так на наругу «наречену Христову»”.

Усе сказане тією чи іншою мірою стосується не лише православ’я, а й усього сучасного християнського світу. І це до нас Господь звертається під узагальнюючою назвою лаодикійської церкви:

“Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби-то холодний чи гарячий ти був!

А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст…

Бо ти кажеш: «Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!

Раджу тобі купити в Мене золота (смиренномудрість – ось те щире, правдиве “золото”: істинна цінність, істинне знання, істинне духовне розуміння Слова Божого виплавлене, виявлене вогнем благодаті), в огні перечищеного, щоб збагатитись, і білу одежу (чисту, незаплямовану праведність – життя смиренне, віру, що здійснюється любов’ю), щоб зодягтися, і щоб ганьба наготи твоєї не видна була” (Об. 3.15–18).

І третя ознака кінця світу – “зорі поспадають з небес”. Тисячі зірок на небі, і тисячі мудреців надихнув Творець, щоб світили на духовному небозводі, щоб були дороговказами у темряві незнання істини, в ночі безвір’я та бездуховності. Це – генії людства: богонатхненні письменники, поети, філософи, церковні діячі… Але і їх скинуто з духовного небосхилу. Зиск, всюдисущий і всемогутній долар зайняв їхнє місце. Воістину, апогей правління князя темряви!

Щоб переконатися у цьому, достатньо послухати: про що ми розмовляємо вдома, на роботі, в транспорті, бо ж “чим серце наповнене, те говорять уста” (Мф. 12.34). І, на жаль, не духовними питаннями турбуємось ми сьогодні. Не пошук істини, не роздумування над Словом Божим, не потяг до вдосконалення, не високі духовні ідеали володіють серцями людей. Дві проблеми турбують людство: де знайти поїсти, і як схуднути. Як і каже святий апостол Павло:

“Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового.

Їхній кінець – то загибель, шлунок – їхній бог, а слава – в їхньому соромі… Вони думають тільки про земне!” (Филип. 3.18–19).

3). Пробудження Ноя

Порівнюю батьківську православну церкву із патріархом Ноєм. Праведним Ноєм у часи після Потопу. Історія ця записана у біблійній книзі Буття. Ной урятувався від потопу. Він і семеро членів його родини. І ось, коли земля обсохла, Ной, “муж землі”, зачав садити виноград. Він обробив землю, насадив виноградник, отримав плоди своєї праці, наробив вина, “і пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету…”

“І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфет. А Хам – він був батько Ханаанів.

Оці троє були сини Ноєві, і від них залюднилася вся земля.

І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.

І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету.

І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надворі.

Узяли тоді Сим та Яфет одежину і поклали обидва на плечі свої, і позадкували, та й прикрили наготу батька свого. Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого.