А Ной витверезився від свого вина і довідався, що йому був учинив його син наймолодший.

І сказав він: «Проклятий будь Ханаан, – він буде рабом рабів своїм браттям!»

І сказав він: «Благословенний Господь, Симів Бог, – і хай Ханаан рабом буде йому!

Нехай Бог розпросторить Яфета і нехай пробуває в наметах він Симових, – і нехай Ханаан рабом буде йому!” (Бут. 9.18–27).

Християнство, подібно праведному Ною, сотні років обробляло “землю”, “поле”. А поле, – читаємо в Євангелії, – це світ, це серця людські (див. Мф. 13.37). І ніхто не наважиться заперечувати цю багатовікову й тяжку працю його! І насадило воно виноградник Божий – Церкву Христову. Але, отримавши плоди свого труда – впилось, і лежить у своєму “наметі” (а точніше – в “наметах”: наметах різноманітних догматів і обрядів, канонів та хартій) п’яне і наге.

Нагота в Біблії – це провина. Одяг – праведність. Згадаймо стан Адама і Єви після гріхопадіння: “І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі…” (Бут. 3.7). От вона, людська праведність, – фіговий листок! На відміну від праведності Христової – білого, чистого вісонного одягу. Недаремно Господь у посланні до Лаодикійської церкви – останньої з семи церков, про які згадується в Апокаліпсисі: церкви останніх часів, часів, коли “близько, вже під дверима”, церкви сьогодення, – промовляє: “Раджу тобі купити в Мене… білу одежу, щоб зодягтися, і щоб ганьба наготи твоєї не видна була…” (Об. 3.18). А щоб “купити” – треба щось продати! Продати оті фігові листочки, якими ми прикриваємо ганьбу наготи своєї.

Втім, повернімося до Ноя та його синів. Як бачимо, один з трьох синів Ноєвих, Хам, пізнавши провину, “наготу батька свого”, замість того, щоб прикрити її своїм одягом, своєю праведністю, – посміявся над батьком, насміявся над вірою, яка дала йому життя. Як часто дехто з православних повторюють гріх Хама, насміхаючись над вірою своїх батьків! Зрікаючись батьківської віри, новоявлені “хами” переходять до інших конфесій, до інших “дворів”, глузуючи з наготи батька свого, порушуючи Заповідь Божу: “Шануй батька й матір своїх…” Забуваючи слова апостола: “Нехай кожен лишається в стані такому, в якому покликаний був…” (1Кор. 7.20). Лишається для того, щоб працювати у своєму “дворі”, у своїй церкві. Для того, щоб прикрити наготу батьківської віри своєю праведністю…

Згадаймо, чим скінчилася та історія. Ной проспався, витверезився від свого вина і довідався, що йому учинив був його син наймолодший. І прокляв... Але прокляття впало не на Хама – прокляття впало на сина Хамового, Ханаана! Замислімося над цим. Прокляття впаде на дітей тих, хто чинить по-хамськи! Прокляття впаде на наших дітей! І вже падає. Адже сьогоднішній стан речей в релігійному світі – прямий результат цього прокляття, цього роз’єднання: роз’єднання з Богом, роз’єднання з Вірою, роз’єднання з Любов’ю.

Тож не будьмо хамами! Прикриймо наготу віри наших отців своїм “одягом”, своєю праведністю, щоб не впало прокляття на дітей наших...

Час світання близько. “«Стороже, – яка пора ночі?» – А сторож сказав: «Настав ранок, а все ж іще ніч…»”

ІНШОЇ ОЗНАКИ НЕ БУДЕ!

Запитання: На яку ознаку пророка Йони вказав Господь фарисеям, і як вона проявляється в теперішньому часі?

Відповідь: “Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, – та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони…” (Мф. 12.39). Ці слова промовив Господь наш Ісус Христос книжникам і фарисеям, коли вони сказали Йому: “Учителю, – хочемо побачити ознаку від Тебе”. Про яку ознаку говорить Господь? Адже ці слова відносяться не лише до фарисеїв тих давніх часів. Вони сказані і для “роду лукавого і перелюбного” теперішнього часу. Тоді ці слова відкривали фарисеям таємницю, яка тільки іще мала статися: що Господь буде розіп’ятий на хресті за гріхи всього людства і три дні перебуватиме во гробі. “Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так буде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі”. Сьогодні ж, коли ми знаємо про те, що Господь наш Ісус Христос був дійсно розіп’ятий за нас при Понтійському Пилаті і страждав, і був похований, і воскрес у третій день, як було написано, – сьогодні ми повинні подивитись на це пророцтво очима “здатних служителів Нового Заповіту, не букви, а духа, – бо буква вбиває, а дух оживляє” (2Кор. 3.6).

Отож, відкриймо книгу пророка Йони і погляньмо на неї очима тих “здатних служителів”, про яких каже нам апостол Павло. Розгляньмо цю біблійну історію в проекції сьогодення, висвітлімо нею проблеми нашого часу – останнього часу, часу другого приходу Христового. Адже, як навчали великі каппадокійці, святі отці Церкви Василь Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський, будь-яка подія, яка потрапила на сторінки Святого Письма, окрім суто буквального, історичного її значення несе на собі також морально-етичне навантаження, і набуває глибокого духовно-символічного змісту. Тож, за словом святого Григорія Богослова, “крізь букву проникнемо у внутрішнє…”

“І було слово Господнє до Йони, Аміттаєвого сина, таке:

«Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй проти нього, бо їхнє зло прийшло перед лице Моє».

І встав Йона, щоб утекти до Таршішу з-перед Господнього лиця. І зійшов він до Яфи, і знайшов корабля, що йшов до Таршішу, і дав заплату його, і ввійшов у нього, щоб відплисти з ними до Таршішу з-перед Господнього лиця” (Йони 1.1–3).

Кого символізує собою пророк Йона? Він символізує служителів Божих, церковних діячів, представників релігії, вісників правди Божої, про яких говорить пророк Малахія: “Бо уста священикові знання стережуть, та Закона шукають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа” (Мал. 2.7). До яких звертається і апостол Павло: “Дбайте про любов, і про духовне пильнуйте, а найбільше – щоб пророкувати” (1Кор. 14.1). І пророкам Своїм, вісникам Своїм говорить Господь: “Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй проти нього, бо їхнє зло прийшло перед лице Моє...”