Ніневія – столиця Ассирії. Столиця агресивної, войовничої, язичеської держави. Вона символізує собою світ, де на першому місці стоїть матеріальне. Світ поганський, де поклоняються своїм богам – ідолам; де панують “розпуста, нечисть, пристрасть, лиха пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження” (Колос. 3.5). Цей світ є агресивним. Він побиває пророків Божих, і проповідувати в ньому на весь голос Істину – є справою небезпечною. Недаремно ж Господь наголошує в Заповідях Блаженств (Нагірна проповідь):

“Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене.

Радійте та веселіться, – нагорода бо ваша велика на Небесах! Бо так гнали пророків, що були перед вами” (Мф. 5.11–12).

Шлях проповіді слова Божого – тернистий шлях. І значно безпечніше й спокійніше купити собі “квиток” на “торговий корабель”, що пливе у Таршіш (Таршіш, або Фарсіс – Новий Карфаген – місто торгове, розташоване далеко від того місця, куди послав пророка Господь). “Купити” – значить заплатити, дати заплату. Чим може заплатити пророк, щоб плисти у торгове місто на торговім же кораблі? Тільки своїм сумлінням, торгуючи совістю пророчою! Продати її і заснути на дні торгового судна... Це й зробив пророк Йона. Це й зробив релігійний світ сьогодення. Релігійний світ сонний, безпечний, літеплий, як про нього каже Господь наш Ісус Христос у посланні до Лаодикійської церкви – останньої з семи церков, змальованих в книзі Відкриття. Останньої – бо це церква останніх часів. Це релігійний світ сьогодення, часу, коли “близько, вже під дверима”. Я доволі часто цитую цей уривок із Апокаліпсису:

“І до ангела Церкви в Лаодикії напиши: «Оце каже Амінь, Свідок вірний і правдивий, початок Божого творива:

«Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був!

А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст…

Бо ти кажеш: «Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!..

Кого Я люблю – тому докоряю й караю того” (див. Об. 3.14–19).

І в цій-то літеплості, у цій безпечності, у цій торгівлі і викриває Йону Господь, піднімаючи бурю на морі. Загрожуючи каранням великим тому “кораблю”, на дні якого спить пророк…

2). “Прийди, Господи Ісусе…”

“А Господь кинув сильного вітра на море, – і знялася на морі велика буря, і вже думали, що корабель буде розбитий.

І налякалися моряки, і кликали кожен до своїх богів, і викидали ті речі, що були на кораблі, до моря, щоб полегшити себе. А Йона зійшов до споду корабля і ліг, і заснув.

І приступив до нього керівник корабля та й сказав йому: «Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога, – може, згадає цей Бог про нас, і ми не загинемо…” (Йони 1.4–6).

Що ж то за море, яке хвилюється та кипить “від сильного вітру”? Біблія сама розкриває свою символіку. Море – це “язики, племена і народи”. У Відкритті святому апостолу Івану Богослову, 17-й розділ, 15-й вірш читаємо: “Води, що бачив ти їх… то народи та люди, і племена та язики”. Житейське море, схвильоване бурею пристрастей, спокус та бажань, що бентежиться різноманітними вітрами вчень, ідей та думок людських, як каже апостол Павло: “від усякого вітру науки за людською оманою” (Ефес. 4.14). Бентежиться та нуртує, бо спить пророк Божий.

Що ж роблять моряки? Що роблять “корабельники”, які керують, які направляють рух державницького корабля у тому морі людських пристрастей? Вони починають молитися своїм богам, “кликати кожен до своїх богів”. Лунають десятки рецептів порятунку і з уст сьогоднішніх “мореплавців” – урядовців, провідників політики, економіки, культури, освіти. Як багато богів світу цього, так багато й самих рецептів – від твердої національної валюти до іноземних інвестицій; від запровадження у школах вивчення народних обрядів до реформи вищої школи; від побудови демократичної держави до ідей диктатури та “твердої руки”. Та не вгамовується море. Вирують пристрасті, збурений народ, немає спокою в серцях людських. Тоді починають скидати з корабля “баласт” – скинули вже й ідеї Сталіна, і Леніна, і Брежнєва, і Хрущова, і Горбачова… Пішли за борт лідери уже й післярадянських часів. Скинуть в це море і нинішніх провідників різноманітних ідей. Скинуть як баласт, звинувативши у тих проблемах, які переливають через край, але не дасть і це заспокоєння – бо спить пророк Божий!..

І такий стан паніки, стан моління своїм богам та викидання баласту продовжуватиметься доти, доки “керівник корабля” не повернеться обличчям до релігії. Не погляне на релігію як на один лише засіб заспокоїти море. Доки не зрозуміє, що пророк Божий – то єдина реальна сила, здатна вгамувати цю бурю. Доки не погляне на Йону не просто як на одного з пасажирів корабля, але як на Пророка. Доки не скаже йому: “Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога, – може, згадає цей Бог про нас, і ми не загинемо!” Доки не кинеться жереб, і не зрозуміють корабельники: хто є дійсним винуватцем цієї великої бурі в людських серцях…

“І сказали вони один до одного: «Ідіть, і киньмо жеребки, та й пізнаємо, через кого нам оце лихо». І кинули вони жеребки, – і впав жеребок на Йону…

І налякалися ті люди великим страхом, і сказали до нього: «Що це ти наробив?» Бо ці люди довідалися, що він утікає з-перед Господнього лиця, бо він це їм об’явив.

І вони сказали до нього: «Що ми зробимо тобі, щоб утихомирилось море, щоб не заливало нас?» Бо море бушувало все більше.