Через півгодини Болітник уже підходив до перших парканів і насипів над будівлями. Перед парканами пролягли смуги городів, а чагарники між ними й узбіччям Дороги змінились акуратно підстриженим самшитовим бордюром, з якого де-не-де витикалися невеликі квітучі вейгели. Дбайливі руки садівників уперто формували їхні крони у правильні кулі, не даючи деревцям розростатися на свій розсуд.

Обійшовши частину Дорожнього з сільськими обійстями, Чисторос повернув на Прострільну вулицю. По ліву руку вишикувались кам’яні будинки під черепичними дахами, з купками маленьких веж, арок, лісом флюгерів і балконами з товстих прооліфлених колод. Справа майже половину міської площі займав велетенський дуб — більший від усіх інших селищних дерев долини, адже був посаджений набагато раніше (засновуючи нове поселення доріжани обов’язково намічали центральну площу й садили посеред неї молоде дерево). Незважаючи на розміри міського дуба, небесний храм Дорожнього від фундаменту й до верхівки здіймався над його покрученими часом гілками. На перший погляд здавалося, що храм висить у повітрі, тримаючись за останні промені сонця, яке майже повністю занурилось у невидиме звідси море. Лише згодом, придивившись, помічаєш, що основа святого дому стоїть на крутому пагорбі з прямовисними схилами, тож споруду видно далеко навкруги. Від Міждоріжанського храму Доріжанський відрізнявся лише висотою й подвійною колонадою. Другий ряд його колон наче простромлював дах із місячного каменю й тримав на собі ажурну арку. На вершині аркової дуги сяяв чистою прозорістю синьо-блакитний Камінь Ночі завбільшки з голову дорослого доріжанина.

Але день добігав кінця, тож Чисторос поквапився далі. Його черевики бадьоро вистукували по міській “бруківці” — торцях вертикально закопаних у землю колод. Минувши перехрестя вулиць Прострільної й Шипшинової, хлопець знову вийшов у степ. Тільки-но останній будинок залишився позаду, перед Болітником раптово виникла синя громада гір, ніби вони щойно впали сюди з неба. На тлі по-вечірньому сонливих вершин основного хребта виділявся ряд високих пагорбів, що оточували невеличку долину, в якій і причаїлося Верхнє Доріжнє. Потрібно до ночі пройти поміж двох Вартових Стовпів — скель, що чатували вхід у долину, — і сховатися від нічого холоду в домі Горолома. До того ж батькова вечеря у кошику вже ледь тепла.

Шлях побіг під ногами, наче прудка змія. Щойно на землю впала густа холодна темрява, Болітник увійшов у долину і йому привітно заблимали жовтим світлом свічок вікна хатинок.

Хоч уночі мандрівникові на шляхах нічого не загрожувало, всі намагалися не ходити далеко від поселень після заходу сонця. Ніч є ніччю, а тепер, коли Авейор наповнився різними дивинами, тим більше не варто блукати серед ночі — хтозна, що може проникнути в долину під покровом темряви?.. Як казала Яблучна Горпа, “ніч має свої права”.

Дядько дуже зрадів небожеві, а його дружина виявилась вельми гостинною господинею, незважаючи на всі побоювання мами Зілени.

4

“Який сьогодні насичений день! — думав собі Болітник, сидячи коло батька за довгим тисовим столом. — Я майже перетнув усю долину й устиг стільки побачити і почути, що вистачить на тиждень…” Він згадував болото, журавлину, тінь у тумані, старого Верескового, поселення й доріжан, яких зустрічав по дорозі…

— І у вас, і у нас страшно. Не за нас, старих, а за наших дітей, — Горолом кинув поглядом за вікно, ніби там, у темряві, стояв винуватець усіх теперішніх негараздів. — Якби не минулорічні запаси, то взимку почався б голод.

— Ні, голоду не було б… Хоч там що, а земля нас прогодує.

— Якщо серед літа битимуть морози, то навряд. У вас, на рівнині, тепліше, а тут — гори під боком. Наші поля більше потерпають.

— Зате у вас є стале ремесло. Ви — каменярі, і єдині в долині вмієте обробляти камінь. Від вас залежать усі доріжани. А камінь у горах не переведеться.

— Каміння збунтувалося проти нас. Як був обвал, то й нас зачепило. У хаті Моховатька пробило дах, поруйнувало паркани, городи засипало гравієм. З тими дивинами ми не зможемо себе прогодувати. Якби не гірські ягоди, гриби та мед, було б дуже скрутно. Ось чому треба збудувати в селі крамничку, щоб з усіх поселень приходили доріжани й обмінювали харчі, одяг, свічки та інші речі на наші вироби з каменю.

Деякий час Горолом сидів мовчки, а потім, дочекавшись, коли Медовина пішла вкладати спати маленьку Блискітку, тихо зашепотів:

— Я бачив тріщини в скелях над нашим поселенням. Якщо сюди долине новий гул, то нас накриє обвалом — особливо ті будинки, що стоять під горою. І що це може так гудіти? Ви чули ті страшні звуки? Так, наче гори стогнуть, і земля під ногами тихо тремтить, а ти не розумієш, що коїться. Якби знати, яка небезпека на нас чигає, то могли б хоч якось їй зарадити.

— Як ми можемо запобігти морозам, гулу, обвалам?

— Хоча б остерігались їх. А може, їх роблять демони?

— Демонів ніхто не бачив і не чув. Якщо вони справді існують, то десь або в горах, або в лісі, або в степах Півночі, або в морі, але не в нашій долині. Небесний бог дав долину Єдиної Дороги тільки нам, доріжанам.

— Хочу в це вірити. Нам вистачає багатств нашого краю, то може й іншим, якщо ще хтось живе у світі крім нас, вистачає добра у їхніх краях…

Болітника, який слухав ту розмову упівуха, врешті зовсім розморило, й він приліг на лаві біля пічки. П’янкий аромат букових дров і ялівцевих щіпок, які весело потріскували в багатті, живе тепло вогню, ситна вечеря остаточно приспали хлопця. Батько накрив його шерстяним покривалом і далі балакав із Гороломом.

5

Зранку, підійшовши до розроблених каменярами скель, Чисторос побачив тріщини, про які говорив Горолом. Тонкими жилками вони де-не-де креслили породу. Кілька тріщин були доволі широкими — від них віяло холодом, а з їхньої темряви дивилися колючі очі порожнечі.

Звісно, скелі розтріскувались і раніше, але ніколи така павутина не розсікала породу за кілька ночей. Дехто казав, що це перепади температури, інші звинувачували в цьому підземні сили.

Болітники, Горолом і ще п’ятеро гороломових односельців стояли біля купи обтесаного каміння під самісінькою скелею. Ці каменюки сьогодні мали піти на фундамент і стіни нової споруди. На місці майбутньої крамнички вже викопали рів під фундамент, поряд лежали дошки, черепиця, пісок, щебінь та інші будівельні матеріали. Сьогодні верхньодоріжани планували зробити більшу частину роботи.