ҐЇ р о к и п. На шинкарку подивися;

Шинкарочка наливає,

Шинкарочка знай моргає.

Ходім, зятю, помандруєм,

Горілочки покуштуєм,

З шинкаркою пожартуєм.

(Подмигивая и приплясывая.)

Горілочка лепська,

Шинкарочка Хвеська!

Стецько (все думавший, соглашается).

Шинкарочка наливає,

Шинкарочка знай моргає.

Прокип. Є горілка там і пиво

І шинкарка чорнобрива.

Стецько. Шинкарочка почастує,

Шинкарочка поцілує.

Дурням ти не потурай,

Ходім швидше, поспішай.

Ходім хутко, помандруєм, і Горілочки покуштуєм, І (Вместе.)

З шинкаркою пожартуєм,

Горілочка лепська,

Шинкарочка Хвеська! .

Шинкарочка почастує, {Имеете.)

Шинкарочка поцілує! ;

Обнявшись и приплясывая уходят.

Уляна. Буде ж мені тепер від^матері, зачім батька не встерегла. Побіг би ти, Олексієчку, та вернув їх.

Алексий. Не руш його, Уляно; нехай іде, нехай Стецько заведе його на вольну та й сам зайде хоч до зав* трього, так з ким старости прийдуть і як у вас без батька буде?

Уляна. Нехай як собі знають, а я не виновата; я таки шапки не дала. Що, Олексієчку, ось і вечір близенько; що нам робити?

Алексий. Хто його зна, моя рибонько! Щось і дядько не туди став гнути, усе за багатим тягне. Що то якби я паном був, тоді б своя воля: украв би тебе по-панськи та й оженився б.

Уляна. А опісля і покинув би мене, як пани роблять?

Алексий. Не говори так, моя кришечко! Хоч би я над панами пан був, хоч би ахвицером був, а все б тебе так любив, як і тепер. І хоч би мені одежі на увесь год давали, або пару волів, або отаманом настановляли, то я б нічого не захотів, опріч тебе одну.

Уляна. Спасибі тобі, мій соколику, що так мене любиш, та й я ж не менш тебе. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би і сам хватальний, та давав би мені скільки разків намиста з дукатами, та справив би баєву юпку, та каламайкову спідницю з шовковою запаскою, то, от же то богу, плюнула б йому межи очі, а пішла б за тебе... От же й лихо! Мати іде, ще буде мене лаяти, зачім з тобою стою.

Алексий. Нехай іде; ще буду її 1ласкою прохати, чи не змилосердиться хоч трохи.

ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ Те же и Одарка.

Одарка. Чи се ж тобі, ді-вко, звичайно середу дня з парубком на вулиці стояти? Чи се тобі хіба вечір? Не вміла б де у куточку постояти, щоб ніхто і не бачив, а то і маяче усім у вічі, як та верства! Що люди скажуть?.. Та й тобі, Олексію, чого тут ханьки м’яти? Вже вона мов про-

Оиат.'ііт; ізідрізапа скибка! Шукай собі другу, а її вже не обдуріоіі.

Алексий. Ні, паньматко, ніколи я нікого ие обдурював; по моя се натура. її’ ж я полюбив, от від макотру-ел буде другий год; та, правду тобі скажу, так її полюбив, що коли ие віддасте за мене, то не знаю, як і иа світі проживу. Одаріе! Не знаю, як вас по батюшці, паньматко! Згляньтесь на бога, не занапастіть моєї душі: кажу вам, що вмру або у салдати піду, коли її рішусь. Пожалійте мене, сироти: батька у мене нема, мати при старості, одна, нікому її, бідної, буде доглянути. Я буду тут-здесь на заробітках, а Уляна і господарюватиметь, і стару матір доглядати меть. Захочете і ви до нас перебратись? Найдемо куток, буде і хліба шматок. Буду на вас заробляти, буду вас почитати і послухати як матір ріднесеньку. Худого слова від мене не почуєте. Буде вам гарно в мене жити. Коли і було яке лихо, то усе позабуваєте, тільки віддайте за мене Уляну.

Одарка. Олексієчку, мій голубчику! Послухай же й мене, що й я тобі скажу. Я й сама тебе люблю, мов ріднесенького сина. Парень ти против мене звичайний, слухняний; що озьму у руки ту чаплію, що ти мені сковав, то зараз тебе і згадаю. Та як же за тебе віддати? Ти, собі на лихо, крепак! Та й за Каидзюбеика як ие віддати? Хоч дурний — міри нема, так багатий, ие узяв його чорт і з батьком. Сама собі господиня, свекрухи нема; у хороші походить і у волі поживе. Ні, Олексійку, не віддам з волі та у неволю.

Алексий. Та яка се неволя? То ви не буваєте по селам, та й не знаєте, як тепер добре за панами жити! І казенні дівчата, аж вибрикуючи, ідуть у села за панських; одна одну попереджа.

Одарка. Та воно, Олексійку, і правда твоя; чула і я дечого про се багацько: ідуть і наші городяни за селян, та ще й за панських; та мені ось що: Кандзюбииа худоба— а її до біса! Жалько, як достанеться кому другому, а не моїй дитині. Нехай вже, Олексію, так буде, як воно є. Ти з Уляною розійдись та приходь на весілля, буцімто нічого і не було.