Тымиш (кланяясь).Так-таки, так.

Прокип (приняв хлеб, целует и кладет подле своего).Хліб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша річ не до діла, то не треба і вас, і вашого хліба. Сідайте, люди добрі; може, здалека ідете?

Старосты садятся и усаживают Стецька подле себя.

А відкіля ви, панове, з якої землі?

Скорик. Ми з землі дальної. Кали слихали, аж з Франції.

Стецько. Вже й видно москаль, зараз і збрехав. Ми притьмом з-за Харкова.

Тымиш его удерживает.

Прокип. Що ж то за земля? Чи далеко вона відсіля?

Скорик. Не близько. Іщо аж за Москвою будет верстов сто.

Тымиш. Так-таки, так.

Прокип. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кіпці світу! Туди ворон нашої кості не занесе! Хороша ж сторона?

Скорик. Старана важная! Туда і за всево свету господство з’єзжаєтца пажить, пагулять...

П р о к и п. Чи там же кабаки, чи вольна?

Скорик. Там об кабаках і не слишно; усе п’ють без заказу.

П р о к и п. А горілка дешева?

Скори к. Ніпочому. Там горілчані каладізя.

Прокип. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапівки. Тим-то і господство туди унажа. Е! якби нам, жінко, туди ні слободу перейти та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?

Скорик (говорит скоро).Нет, ми прахадяща, парти-йонна каманда. А вот з нами какая гисторія, просимо па-слухать. Раз у прошлом у годі були ми у паході, у диком народі. Семдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у євтом городі как раз сидел вот евтот (указав на Стецька)дикой князь, Войско ево штурмует, а он знай сабе бунтует, паднімаєт угору плечі і гаворит такії речі: з городом вам атдам-ся за всем, толькі патєштє меня тем, оддайте мінє али птицю, али чорную куницю, али красную дівицу, какую у вас ізберу і до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речі і сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету па-бувал, усю Туреччину ізхадил і в Рассею захадил, ти з ннм пайди і в Німецію зайди; іщіте таково дива, шукайте, і как найдьош, ему аддавайтє. Вот ми как пашли, три-дцять гасударств прашли, а такова дива не нашли. Я, було, у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо ішли, ішли і учора у етот город,— как завьотца, не знаєм,— пришли; тут разом пала нам пароша...

Стецько (все слушал со вниманием).Бов-бов-бов! То по москалевій брехні дзвонють. Яка літом пороша?

Скорик (к нему с большим сердцем).Малчи, шпи-йон! Не дасть закону сполнить.

Стецько (тихо).Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно д і йдеться.

Скорик. Вот как пала пароша, і на пароші след увидали і слідіть стали. Наш дикой князь татчас па следу взнал і как апеченой закричал: вот мая ні птиця, ні чорная куниця, а красная дівиця! Пайдьом єйо ськать і на нє-йо пароль узять. Вот ми па следу і пайшли, і да вашово дому прийшли. Тепер ми себе розсуждаєм: певно, наша ні птиця, ні куниця, а красная дівиця у вас у хаті, тут єйо і палучить желаем. А па євтой мові будьте усе здарови. Нашому слову канець, а ви дайте делу вінець.

Т ы м и ш (все продолжает).Так-таки, так.

Стецько. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий і москаль!

Прокип (все с важностью).Що се за напасть така? Відкіля се ви, панове хранцузи, таку біду на нас накликаєте? І якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке е, кажіть? Щоб нам нашого не втопить.

Скорик. Е! хоч наш князь і дикой, одначе он штукар великой! Как на свет родился, то іщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нево і слова не слихать; і таки з худоби кой-што маєт, і кагда абедаєт, зубов не пози-чаєт, а собственними своїми кусает; ат вади ні разу п’ян не бивал і нікагда у себя грошей не крал; у канпаниї знаєт честь, свічей і сала не ест; ум і разум за ним ведьотца, он на стену не дерьотца. Тепер ви делом розмишляйте, а нам адвєт давайте.

Одарка (Уляне, которая стоит неподвижно).Колупай швидше піч, колупай!

Прокип (подумав, ваоїсно).Ось що ми зробимо: хліб святий прииьмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцімто ми передержуємо куниці або красні дівиці, так ми вас пов’яжемо. Чи так, жінко?

Одарка (весело и ласково).Роби як знаєш. Ти батько і нам усім голова; як скажеш, так і буде.

Прокип. Еге! Дочко, а годі піч колупати, давай чим оцих хранцузів пов’язати.

Стецько ( испугавшись). Лпу-пу; до чого дійдеться, то я і навтікача.

Одарка (подойдя к У ляне, весело).Іди ж, іди. Чуєш, що батько велить? Може, нічого не придбала, та ижг і соромиться. Не вміла матері слухати, по вчилася прясти, пс заробила рушників, в’яжи ж хоч валом. Л кс ./нижчії., що в тебе там є? (Тащит ее против воли.)Та ідп-бо; ще і опинається.

С кори к (подойдя, удерживает Одарку).Пастой! Де-лаїш темпи, без флігельманта. Кагда не знаєте порядку, спрашуйте бувалих. Преждє надобно сполнить закон. Ми усьо знаєм: видали, как єто дєлаєтца і у Франції, і у Ту-реччинє, і у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, дєвка, пакланися батюшці і матушці на-троєча, дякуй за хлеб, і соль, і за науку і праси благаславепія па доброііо дело. Вот как усюда дєлаєтца. (Садится.)

Ты миш (все повторяет кстати и некстати).Так-таки, так.

С кор и к (Уляне).Кланяйся ж у ноги, без темпов, по слову.

Уляна, заливаясь слезами, кланяется в ноги три раза, а Скорик приговаривает.

Раз, у другой, у третьой. Полно.

Прокип (когда она ему кланяется). Та буде ж, буде; та годі ж, годі. Давай швидше по чарці.

Скорик. Ну, тепер матушці: раз, у другой, у третьой. Полно.