Шрифт:
Мохобородько радісно всміхався і в той же час якось сумно. Муфтик уже цілком опанував собою від першого переляку й усміхнувся Мохобородькові. В його усмішці були радість і смуток. Він був радий, що може дивитися на свого друга. А зажурений Муфтик був тому, що боявся, якби уявний образ не зник будь-якої миті.
А може, цього разу витанцюється так: він зуміє настільки напружити уяву, що Мохобородько маячитиме в нього перед очима? Чи не змогла б сила думки перетворити видіння в дійсність? Якби зараз Мохобородько підійшов… Підійшов і сів у машину… Заговорив би з ним… Якби він, Муфтик, дуже-дуже цього захотів, чи не стало б це можливе?
Ледве Муфтик так подумав, як Мохобородько попрямував до фургончика.
Муфтикове серце мало не вискакувало від радощів! Таки вплинула сила думки! Ой любий Мохобородьку, ой дорогий друже!
Нарешті Мохобородько опинився біля авто. Він підняв руку. І дверцята фургончика відчинились.
Дверцята відчинились! Муфтика охопило сум’яття. Невже уявний образ здатен одчинити дверцята? Навряд. Уявний образ просто зумів би ввійти крізь зачинені дверцята. Адже вони були навстіж, і Мохобородько прошмигнув у машину.
— Нарешті, нарешті! — вигукнув Мохобородько. — Я уже майже втратив надію.
— Я теж, — зронив Муфтик.
— Тобі сяйнула гарна думка — посигналити, — вів далі Мохобородько. — Інакше навряд чи ми зустрілися б.
Муфтик мовчав. Нарешті він зрозумів, що перед ним стоїть не хто інший, а справжній Мохобородько. Це не був уявний образ, а живий-живісінький Мохобородько. І щоб остаточно переконатися у цьому, Муфтик міцно обійняв свого друга.
— Бідолашний Муфтику, — розчулився Мохобородько, побачивши обшарпану Муфтикову муфту. — Ох і настраждався ти!
— Та вже нічого страшного, — стримано мовив Муфтик. — А де Півчеревичок?
Мохобородько не відповів на це.
— Може, поїдемо далі, — тихо запропонував він.
Але Муфтика охопила тривога.
— Хіба ви з Півчеревичком були не разом? — запитав він. — А що як з ним щось трапилось?
— Спочатку ми були разом, — пробубонів Мохобородько. — А потім…
Він просто не міг казати правду Муфтикові. Адже не міг просто так розповісти, що Півчеревичок почав вважати Муфтика вовчим вихованцем і через це вирішив покинути їх. Це завдало б Муфтикові страшного удару.
— А потім? — збуджено вимагав Муфтик.
— Потім ми розійшлися.
У голосі Мохобородька звучав чужий тон, який насторожив Муфтика. Його занепокоєння не минало, а ще більше зросло.
— Чому ви розійшлися?
— Тому, що… Мохобородько підшукував слова.
— прошу тебе! — вигукнув Муфтик. — Не приховуй від мене нічого! Моє серце віщує зле, і від невідомості просто божеволію.
— Коли ми розійшлися, принаймні Півчеревичок був при здоров'ї, — Мохобородько намагався вгамувати Муфтика.
— А чому ж ви розійшлися? — повторив Муфтик своє запитання.
Мохобородькові стало не по собі.
— Їдьмо далі, — безпорадно кинув він. — Це мудрована річ, яку я, власне, й сам до пуття не збагну.
Муфтик дав газ, але на його серці, як і раніше, лежав камінь. Як це можливо, що Мохобородько й Півчеревичок полишили одне одного і самі не розуміють цього до пуття? Тут щось темне…
По хвилі Муфтик почав сигналити з фургончика.
— Немає рації тутукати, — сказав Мохобородько. — Я не вірю, що Півчеревичок поблизу.
— Де ж тоді він? — пригнічено запитав Муфтик. — Куди він пішов? Що сталося? Адже я бачу, що ти від мене щось приховуєш!
Мохобородько зітхнув. Нарешті він зрозумів, що не може так мучити Муфтика. Певна річ, невідомість справді може пригнічувати більше, ніж найгірша правда.
І він сказав:
— Півчеревичок пішов до моря один. Він полишив нас.
— Як?! — вибухнув Муфтик.
Цієї миті він остаточно втратив рівновагу й через це, випустивши кермо, ще більше дав газу.
— Що ти сказав?! — знову скрикнув він.
І тут сталося страшне.
Неначе божевільний звір, авто на повній швидкості звернуло з дороги. Мотор мало не розсипався. Кущі тріщали. Все навколо двигтіло.
— Прошу вибачити, — мовив тихо Муфтик.