Мисливці на снігу. Вірші і поеми
вернуться

Москалець Костянтин
Шрифт:
Тирада 26
Була січа у пітьмі, у місяці падолисті. Чорна вода світилася, троїлося тіло. Познаходили на ранок шаблі та пістолі. А тіла позабирали татари з собою. Не мали кого ховати, просто так молилися. Наче вперше одне на одного сироти дивилися. А я йшов тоді зі Львова, три дні вже не ївши, то вони мене забрали, і нагодували, і все розказали.
Тирада 27
Яку-будь людину з Ісусом порівнюй: се диво цнотливе і не срамотливе. Мій камінний раю, вітаю тебе! впереміш опале і зелене листя. Матінко пречиста! Imitatio Christi! Летять сніги з хмари, ченці не доспали, впівголоса моляться, а потім у трапезній трохи вина вип’ють, загріються, бідні. Підуть стежки прокидати, — для дороготови на усе готови, ой, братчики-ченчики, травичка Христова!
Тирада 28
Проминули, короленьку, наші веселенькі дні, ой, смутно мені і тобі! Брудна челядь возвисилась, псарні, стайні позаводила, регочеться над Образом, над Гербом глумиться, ой, жаль мені і тобі! А радники запродалися, астрономи пропилися, бидло їсть зі срібла, кармеліток лапає, байстрюків стругає. Ходімо до саду, згадаємо королеву. Зроблю тобі свищика ще одного.
Тирада 29
Сьогосвітня розкіш — убога у Бога. А жіночка ласа зроблена з гівна і м’яса. Про це пам’ятай, муже усемертвий. Серденько заходить, цвіркуни говорять про пана Бояна до самого рана, до ладу, до прикладу, а ти наслухай, до їхньої мови свою додавай.
Тирада 30
Як можу, так співаю. У дзеркало дивлячись. Життя проминає, за яворами ховаючись. Панна до вінчання готова. Гарна десь ти, наречена Христова… А твій батько меча нагострив, а твій батько слуг напоїв. Скрадається, підлий, покоями, а ти світле волосся розчісуєш, у дзеркало дивлячись. Висока свіча і чорна троянда. Збігаються людоньки. Ладоньки, ой, лада.
Тирада 31
Куди тобі? В негоду неживу? Там ягоди сухі, там ящірки блукають. Куди тобі? В нерадісну корчму? Там короля нового старці і блазні лають. Чи до привітної вдови? А там давно чужі ночують. Куди тобі подіти чорні книги? Кому нового вірша прочитати? Улітку світ безмежний, узимку непривітний, і завжди його важко покидати.
ВСЕ

Частина друга

* * *

завше боявся зустрічі немилосердної з принцом серед пустелі вночі чи ти мені голову зітнеш принце світле дитя палахкучої крові чи ти мені чуло в очі поглянеш ген з того краю столу чи ти мені очі вип'єш принце грубі і невситимі а чи із клаптиків порваних віршів складеш картину мого похапливого страху до тебе я не троянда не лис не планета я лиш пустеля у власній постелі каптур ченця стіна ледь помітна за мохом завше боявся боявся до дзвону коли плескав у долоні боявся до дзвону і диму як сигнальні багаття палив боявся до гір що постали на видноколі до люду що вимахуючи руками все більшими біг рятувати мене від принца мене порятуйте — для того цей вірш від маленького принца — ату його! (« пустеля»)

* * *

карта стара світанкова сухі чорнобривці позначають місця битв у яких здобули перемогу світлу склянку води п’ю поволі несвідомо рахуючи шрами виглядаючи сонця що світило впродовж столітньої війни хтось торкає за плече — здивовано повертаюсь — зі своєю водою сідає на підвіконні поруч спалена Жанна д’Арк із сухим чорнобривцем у косах

* * *

веселих свят — ідуть рубінові дощі у пальцях кришаться на статуї золоті гіпсові у грудневих парках заснованих павуками — священними що в них ми навчилися хресту-любові веселих свят робота радісна паде багатий дощ на слух звіряє серця і повноцінність тютюну старі фламандці підвечерюють плодами кам'яними ти за ними ідеш відлунений дозвіллям коли й вино — не гріх коли і гріх — вино