Останн слова вйнули сумом. Засочилася кров з свжо рани. Знову...

Тейлор наче й не помтив цього перепаду й весело сказав:

– Тод ваша ставка - дв пляшки шампанського. На вибр.

– Згода. Отже - пар?

– Пар.

Ударивши по руках, узяли валзи й рушили доганяти, бо решта вже пдходила пд самснький пансонат.

Вд прса вгору, до пансонату, вели зручн сходи з перилами. Лворуч розкинувся пляж. Праворуч - бухта. Зручно - благодать. Усе це ста твом. Хай не надовго. Та все одно твом. Щоб ти забув про роботу, турботи, проблеми. А згадав про себе. Що ти - людина. насолоди цього свту теж для тебе. Бери х. Пдставляй ус руки. Аби тльки донс. зробив з ними все, що захотв. Бо ти на цей час сташ володарем себе.

Авг - не такий великий. Хоча й не маленький. На просторй рвнин височ триповерхова будвля "Прер", оточена буйною рослиннстю та стчастим парканом. На весь цей окультурений "острв в остров" спокйно поглядали монументально-незворушн гори. З першого ж погляду на цю величну картину розумш, що архтектор спланував усе майстерно. Вдало "поднав особливост рельфу з естетикою свого витвору". Та придивись уважнше - виника крамольна думка: накше, навть при надзвичайному бажанн, зробити просто неможливо.

Лисиця й Тейлор придналися до решти, що дисциплнованим гуртом скупчилася бля клумби з трьома пальмами, за якою - склян двер входу. Очкували порть. Так зазначено у вимогах. Та й на повтр це робити примнше. кориснше. Для здоров'я.

Коли пднмалися сходами, Богдан автоматично порахував кльксть прибулих - дев'ятнадцять. Не багато ж. Та це й добре. Менше галасу. розвятись, забутись, загубитись на цьому далекому самотньому остров буде неважко.

З скляних дверей з'явився елегантний, класично зодягнений чоловк.

– Дуже прошу мене вибачити, лед та джентльмени, - почав, наче хвилюючись, вн, - я гадав, що ви прибудете дещо пзнше, тому виникла невелика затримка. Ще раз - пробачте. Вважаю, цей невеличкий нцидент пройде для вас непомченим стане найбльшою прикрстю за час вдпочинку.

Дехто посмхнувся, наче погоджуючись, що все буде саме так. Обличчя нших залишились недоторкано-нейтральними. х власники, наймоврнше, усе пропустили повз вуха мали на думц лише одне - якомога швидше переступити порг апартаментв, як стануть на клька тижнв хньою тимчасовою власнстю.

– А зараз, - вв дал розпорядник, - прошу до пансонату. У хол ви одержите ключ вд ваших номерв.

"Так повинн подобатись жнкам", - подумки резюмував Богдан, дивлячись услд елегантному порть, а вголос мовив:

– Мстере Тейлор, не бажате ще одного пар?

Поет ледь помтно пдморгнув:

– З вами дрмати нколи... Н, таки шикарно, що Творцев спало на думку перехрестити наш шляхи. Вдчуваю, що проведений з вами час стане цкавим. згадуватиму його часто. З примнстю.

– Ну, то як вам моя пропозиця?

– Навть не знаю, - продовжували звучати в голос поета грайлив нотки.
– А якщо обидва рази ви будете на кон? Так збанкрутувати недовго. На морозив. Хто зна, чи не заманеться вам дал знову й знову битися з мною об заклад, бачачи, що Фортуна пдморгу тльки вам? А, може, ви навть знатесь з надприродними силами?

– У такому раз я б грав у карти й на рулетц, - посмхнувся Лисиця.
– Не хвилюйтесь, друже. До банкрутства я вас доводити не збираюсь. Тому цього разу вашою ставкою буде "Ревю заплаканих небес".

Поет змнився на обличч.

– Звдки ви знате?

– Нчого надприродного, - заспоков Лисиця, - просто, коли ми збирались, ви дставали з валзи капелюха. я мимохть поглянув на ваш реч.

– Фух, - зтхнув з полегшенням поет, - а я вже подумав...

– Ну, то як щодо пар, - тупцював на свому Богдан.

– Тльки з вами, друже, - востанн.

– Берусь стверджувати, що двер мого номера з цифрою "тринадцять".

– А це ми зараз перевримо, - потер долон поет.

Тим часом вдпочивальники зникли за прозорими дверима. лише дв самотн постат й дал стояли бля валз, розмовляючи. Збоку здавалося, що в хньому житт все склалося саме так, як бажалося, що життя перетворилося на суцльний празький торт. все у ньому залежало вд них. Але ось вони рушили.

Раптом - цвьох!

Дивний рзкий звук, схожий на удар батога, пронизав повтря, спокйну розмрену тишу. Богдан вдчув, що валзу начебто хитнуло в його бк. Коли ж зупинився глянув на багаж, здивувався так, немовби угледв щось мстично-жахливе. дивуватись-таки було чого. У валз стирчала... стрла. Перехдний вид метально збро вд каменюки до кул. Стрла, якою однаково майстерно володли, щоб заподювати смерть, древн Богданов пращури, кочов племена степовикв, геро сторй про нданцв.