– Що ж, - мовила сумно красуня, - ще посплкумося... Ходмо.

Крстн без будь-якого бажання, наче волелюбна лсова зврина, що необачно потрапила до рук звролова й тепер мусить коритися, непоквапом пшла за чоловком.

Лисиця й Тейлор провели х поглядами. вже коли кроки загупали трапиком донизу, Лисиця напвшепотом сказав:

– Гарна...

– Тим-то так й обергають...
– оцнив побачене поет, знову розвертаючись до моря. Але тут же не втримався , наче справжнй морський вовк, сповстив:

– По курсу земля!

Богдан поглянув соб. Справд, на блдо-блакитному тл небосхилу з'явилась невеличка чорна цятка. Саме й треба вирости до розмрв острова. Не без допомоги "Делавара".

– За якихось пвгодини-годину будемо на Авг, - пдсумував мстер Тейлор подивився на "Tissot".

– Але ж яка вродлива, - не вдпускали Богдана чари "манекенниц". слова нового знайомого пролетли повз вуха. Та поет на те не образився. Усе чудово розумв - молодсть молодсть. До того ж краля - справд "магнт" для очей. Нестримних. Чоловчих...

– Ну то що?
– мовив поет, опустивши правицю на Лисицине плече, - пдемо збиратися? Скоро десантування на цю "терра нкогнта".

Богдан випрнув з роздумв (хоч як там не солодко-грко!). нарешт почув Марка. Що ж, згоден. Пора.

26 вересня 1993 року, бухта бля Авг, 15 год. 23 хв.

Блоснжний "Делавар" заморено клокав, мов стара квочка, що вже не раз утомилася клопотати бля виводка. це наводило на думку, що перша молодсть катера, попри весь наведений лоск, минула таки не вчора. цей "наштукатурений" пенсонер давно благав хазяна замнити свою добряче вже спрацьовану начинку. Та ось клопотання стихло. "Делавар" пришвартувався до прса, довол довгого й зручного. Пасажири, неголосно перемовляючись, рушили на берег. Останнми йшли Лисиця Тейлор.

– То ось який ти, Авг?
– перекидаючи валзу з лво у праву, мовив Богдан продовжив обводити поглядом "длянку земл, з усх бокв оточену водою", що нависала над причалом.
– До реч, "Авг" - грецькою "зоря".

– Симпатична назва, - замряно оцнив поет.
– Утм, ще потрбно виправдати. Поживемо на цьому "космчному тл" - побачимо.

– А ви не зауважили, що пансонат називаться "Преря", катер - "Делавар". Нетутешня екзотика. Чи не забагато нданських мотивв?
– Тамничсть без дозволу застрибнула до Лисициних нтонацй. Без розгону. жердини.

Мстер Тейлор зупинився, поставивши валзу, поправив окуляри.

– Щиро кажучи, - мовив вн, - радий, що доля послала у нов знайомц саме вас. З вами легко. Весело. - цкаво... Н, доведеться-таки облишити поезю взятися до романв. Детективних. Присягаюсь, що з вами у рол головного героя вони б мали шалений успх. Уявть: автор - англць, детектив - укранець, мсце д - острв посеред Егейського моря... Пдступний злочинець, убивство, пдозра, захоплив верс, гостр моменти, непередбачуван перипет, розслдування заходить у глухий кут раптом - детектив чтко розклада потасовану колоду фактв масть до маст... Та в кого не перехопить дух вд усього цього? Ну як?

– Жартуйте-жартуйте, - усмхнувся Богдан.
– Але в жарт жарту небагато.

– Вам не до душ пропозиця?
– здивувався Тейлор.

– Чому ж? До душ, - стенув плечима Лисиця.
– Навть до тла.

– Отож...- закивав поет.
– Щоправда, у нашому випадку - все жарт.

– Це точно... Але я знову про екзотику. Хочете пар?

– На яких умовах?
– загорвся Тейлор.

– Отже, ви не проти, - зрадв Богдан.
– Чудово.
– Вн прихилився до поета й дал повв майже пошепки: - Берусь стверджувати, що власники пансонату або нданц, або полюбляють романи про них. Не хочу називати цей здогад "версю", щоб знову не насмшити.

– Ваша ставка?
– Тейлор економив слова.

– Стривайте, - розпалювався Богдан.
– Зробмо як джентльмени: я називаю вашу ставку, а ви - мою. Згода?

– Гаразд, - без вагань погодився поет.

– Грандозно, - зацвв азартом Лисиця.
– Але дозвольте маленьку передмову. Рч у тм, що я з дитинства люблю морозиво. Скажу бльше: та любов уже переросла в примну патологю. Особливо ж - з горхами та шоколадом. Тож ваша ставка - тринадцять порцй морозива.

– Добре.
– Поет знову не вагався.
– Тльки чому саме тринадцять?

– Знате, - задумливо почав Богдан, - не хочу здатись неоригнальним, але це мо найщасливше число. Дивться: народився тринадцятого. Шкода, що мсяцв у роц лише дванадцять, а то б тринадцятий обов'язково став би мом. А так - вн лише дванадцятий. Номер мого будинку - тринадцятий, автобусом добираюсь до метро - тринадцятим, номер школи, де я навчався, - теж тринадцятий. Унверситетська група на першому курс - вдповдно... Треба ще й одружуватися було тринадцятого. Власне, я так планував, але Рена: "чортова дюжина"... "нещасливе число"...