Почуте двчин сподобалося. Ще б пак! Цей мстер Дайармд справд цкавий привабливий екземпляр. Чудово складена статура, виразне вродливе обличчя, гдне голлвудсько зрки, - що найважливше - спордненсть духу. Майже деал. Оце так випадкова зустрч!

– Мен нчого не лишаться, як сприйняти ваш слова за безумовну згоду.
– Пенелопа дивилася з упевненстю, що бачить перед собою спльника.

– Саме так, - без вагань вдповв хлопець пдморгнув.

– вас не ляка рандеву з полцю, штраф? Не ботесь, що ваше м'я потрапить на сторнки кримнально хронки? вам не страшний можливий скандал, пов'язаний з вашим м'ям та божевльним вчинком? Чи навть - нетривале ув'язнення?

– Аж няк!
– Тон здавалося, що втрапив на правильну стежку, яка веде до серця двчини. Красунчик!
– Хай хоч тривале!

– Тод знмаю перед вами капелюха й пропоную дружбу. Поки дружбу...

– "Поки"...
– Тон зробив паузу.
– А дал?

– Дал - побачимо.
– Двчина вдвернулася. Дивилася у вкно. Тон зрозумв, що ця тема - табу. Поки табу...

– Тод, - прогоготв Тон, - повний уперед!
– Рзко натиснув на педаль акселератора. "необ'жджений мустанг" узявся радо допомагати вершников. Тепер для хлопця - жодних меж чи кордонв. Навть жодних законв... Вн ухопив Бога за бороду. вдпускати не збирався. Та й вирватися з його мцних рук шанси невелик.

25 вересня 1993 року, Афни, 02 год. 07 хв.

Коли Тон дстався пам'ятника, годинник показував см на третю. Забарився. Як не налягав на ноги, а таки не встиг. Проте кримналу в тому някого. Головне - фнал п'си. Такий, як заплановано. Тамний. Тихий. Результативний. Пенелопа Димитрадс дивиться сни, а коштовност спокйно лежать у сумц. Лишаться останн - подлити заслужений гонорар.

Блий низенький "фат", що виповз з довго шеренги легковикв, вишикуваних лворуч вд пам'ятника, блимнув фарами. Хлопець попростував на сигнал.

– Порядок, Режисере, - втомлено видихнув Тон, кинувши тло на сидння бля водя, а сумку - назад.

"Фат" повол рушив.

Тон вмостився. Повернув голову лворуч, вдкривши рота, щоб сказати. - закляк. За кермом сидв Массмо Раньр. Йота в йоту. Гордий профль "актора" чтко вимальовувався у свтл лхтарв, що несмливо прокрадалось до салону. Тон перевв дух.

– Скльки разв вас бачив, але до цих фокусв няк не звикну. Штукар ви на вс руки. Факр.
– Мстер Хейвен пашв добрим гумором.
– Коли вже Папою Римським нарядитесь?

– Колись... Може... Хтозна.
– Режисер вдповдав, немов вдпускав порц "чогось" нетерплячй черз. "Цьому дав, цьому дав"... Але не забував про дорогу.

– Тльки дивться, щоб вряни рук не цлували. А то почнуть юрмами валити на благословення та сповдь... Погорите оком не зморгнувши. А це мжнародним шкандальом пахтить. Та й незатишним номером у безкоштовних апартаментах з небом у клтинку.
– Тон сказане сподобалось. рот з'днав дугою вуха.

– Тпун тоб на язик, - кинув Режисер, не вдриваючись вд дороги.
– Вщун саморобний.

– Вибачте, якщо вам не до вподоби.

– Забудьмо, - обрвав.
– Ну?

– Повний аншлаг, - почав поспхом Тон.
– Гонорар - тут, - ляснув по сумц.

– Молодець, - стримано посмхнувся Режисер.
– Справжнй талант. Радий, що не помилився в тоб.

– А ви що, не врили?
– Запитав Тон з такою нтонацю, нби "Массмо Раньр" сумнвався у сил земного тяжння. Або одвчнй криголамност бразильського футболу.

Режисер розвв руками, мовляв, "каптулюю". А потм додав:

– Треба поговорити про тебе з кимось з "Коламб Пкчерз", якщо тоб це ще цкаво.

Тон задоволено усмхався й мовчав. Хай усе буде так, як визначено Долею. Пдганяти не варто. Бо все одно зробить по-свому. Як завжди.

Тим часом "фат" звернув у тиху непримтну вуличку, вимощену бруквкою. Усе тут дихало вчним "позавчора". Триповерхов будинки срли старстю. не в змоз приховати навть темна нч.

"Фат" обминув дв проржавл розвалюхи, що знайшли тут останнй спочинок, трохи прохав спинився. Замовк двигун. Погасли фари. Насторожився.

– Що ж, - почав Режисер, - час опустити завсу. Оркестр викона останнй акорд... Я навмисне захав сюди. У цей глухий квартал. Тут вдень не надто людно, а вноч... О котрй там у тебе лтак?

– О шостй.

– А зараз?
– Режисер пдсвтив годинника.
– Пв на третю. Устигнеш ще й кави випити... Давай сумку...

Тон перехилився назад не помтив, як у Режисерових руках з'явився пстолет з глушником тим паче - як плавно пшов гачок. Лише вдчув у боц могутнй поштовх водночас - жахливий бль. За мить усе повторилось. Тон повис на сиднн. Режисер вибрався з машини, перебг на протилежний бк, витяг Тон кинув на холодне брудне камння. Так же швидко знову св, рвонув з мсця й кинувся навткача, лишаючи недавнього компаньйона лежати на нмй бруквц ц тихо, старо, забуто Богом вулички, яка продовжувала байдужно спати й дивитись ностальгчн сни. Про часи молодост. Коли все було не так.